Осінь на острові Хортиця у Запоріжжі пахне узваром. Це на асфальтованих доріжках під сонцем запеклися розчавлені грушки-дички. На нудистському пляжі гріють боки двоє чоловіків. Лежать, закутані у простирадла, бо ж уже початок жовтня.
Опале листя тут яскравіше, ніж у місті. На ньому ніде сховатися сполоханому фазанові. Він, зачувши звук авто, щодуху лопотить у хащі, зникає за кущами малини.
Автомобіль зупиняється біля ресторану "Козацьке подвір'я". Виходять товстенький чоловічок у піджаку і джинсова блондиниста молодиця з яскраво напомадженими губами, з фігурою, як у стиглої груші. Сідають в альтанці над схилом.
Смешной ты, Ваня!
Чоловічок кружляє джмелем біля дами, підливає вина у склянку й докладає закусок у таріль. Вітер ганяє його краватку, і вона щоразу хльоскає по розчервонілому обличчю, здмухує залишки волосся з лисини. А він примудряється ще й шепотіти щось супутниці на вухо. Певне, щось дотепне, бо жіночка раз у раз заходиться пронизливим сміхом. Офіціантки не підходять і не турбують, спостерігають здаля.
— Я самий що ні на єсть настоящий козак, — розпинається чоловічок. — Он і вуса, і горбинка на носі.
— Смешной ты, Ваня! — регоче дама.
Іванове залицяння перериває телефонний рингтон. Він серйознішає і звітує:
— Я на об'єкті, веду переговори з казахами. Дуже сложний клієнт нам попався.
Жінка тихенько пирскає.
Іван кладе трубку й втирає піт із чола картатим носовичком. Жіночка годує його з рук сиром на шпажці. Сирні крихти застряють в Іванових вусах.
Він раптом не стримується і смачно прикладається п'ятірнею нижче джинсової спини. Від того ляпаса Хортицею пішла луна. Жіночка пронизливо верескнула, але руки не прийняла. Іван пожвавився і заходився виголошувати тост, знову підливати й підкладати.
З наступним дзвінком упевнено звітував начальству:
— Ще мушу затриматися. Гарантія, все з тими казахами склеїться. Куди вони дінуться!
2 
1
Комментарии
21