Перша клонована кішка з'явилася на світ 22 грудня 2001 року завдяки генетичним маніпуляціям учених із Коледжу ветеринарної медицини при Університеті штату Техас, США. Її назвали Копікет - Copy Cat, тобто "кішка-копія". А пестливо - СіСі. 187 попередніх спроб клонування кішок закінчилися невдачею, тож отриману нарешті "рукотворну" тварину показали публіці майже за три місяці - у середині лютого 2002-го. Тоді вже остаточно стало ясно, що СіСі цілком здорова й нічим не відрізняється від інших домашніх кішок. Однак, попри ідентичний генотип з "оригіналом" - смугастою кішкою Рейнбов, українською "веселка", ядро яйцеклітини якої взяли для клонування, - у Копікет смуги інакше розташовані .
- Забарвлення утворюється довільно вже в утробі сурогатної матері, - пояснював керівник проекту професор Марк Вестусін.
Ембріон майбутньої СіСі помістили в матку кішки Еллі. Вона й виносила та народила клона Веселки. Фірма Genetic Savings & Clone, що фінансувала експеримент, вирішила поставити клонування домашніх тварин на комерційні рейки. За "відроджену" після смерті кішку просили $50 тис. 2006-го фірма згорнула роботу через брак замовлень: за 5 років до її послуг звернулися лише двоє клієнтів. Копікет-СіСі тим часом привела трьох кошенят. Нині вона живе зі звичайним котом, не клоном, Смовкі у двоповерховому іграшковому особняку, що стоїть у лабораторії університету.
Час од часу "кицьку-копію" та її товариша забирає додому або на виставку професор Дуейн Кремер - один з учасників експерименту. Після протестів захисників тварин 10-річну СіСі стерилізували. Відтоді через гормональні зміни вона майже весь час ховається на другому поверсі будиночка й спостерігає звідти через віконце за роботою лаборантів.
Великого візира задушили шовковим шнурком
- Переконайтеся, що шнурок затягнений як слід, - сказав двом своїм катам за мить до смерті 25 грудня 1683-го великий візир Кара Мустафа - прем'єр-міністр Османської імперії.
Йому не відтяли голову шаблею, як простолюдинові, а стратили "благородним" способом - задушили зеленою шовковою мотузкою. Так султан Мехмед IV покарав свого пашу - генерала - за нищівну поразку під Віднем три місяці перед тим. А саме амбітний Мустафа ініціював похід на Австрію - прагнув ним тріумфально завершити 150-річну експансію турків на Захід, розпочату ще чоловіком Роксолани султаном Сулейманом Пишним. Узявши Відень в облогу, Кара Мустафа наказав не обстрілювати соборів міста, бо планував перетворити їх на мечеті. "Якщо станете мусульманами, то вцілієте. Якщо ж чинитимете опір, будете вирізані, ваші будинки будуть розграбовані, а ваші діти підуть у неволю", - погрожував обложеним в ультиматумі.
Плани Кара Мустафи зруйнував король Речі Посполитої Ян III Собеський, який прийшов на допомогу австрійцям і їхнім союзникам баварцям і саксонцям зі своїм військом. Було в ньому й кілька тисяч козаків. У вирішальній битві 11-12 вересня 1863 року вдвічі менше об'єднане військо християн розгромило 175-тисячну османську армію. Турки втратили коло 50 тис. чоловік і 300 гармат. Сам головнокомандувач ледь урятувався втечею.
Головними трофеями переможців стали захоплені зелене знамено Пророка, яке султан особисто вручив Мустафі перед походом на "невірних", та повний коштовностей намет паші. "Мої жовніри тепер носять його ремені з безліччю діамантів, навіть не підозрюючи, як вони розбагатіли", - писав Ян III Собеський своїй дружині Марисеньці, як називали королеву Марію Казимиру.
Мустафа-паша із рештками війська дістався до османських володінь і зупинився в Белграді, теперішній сербській столиці. Звідти, щоб задобрити султана, відправив йому до Стамбула 100 полонених християнок. Мехмед IV у відповідь надіслав шовковий шнурок на срібній тарелі. "Подарунок" Кара Мустафі піднесли командувач корпусу яничарів і його охоронець.
19 грудня 1941-го в п'єсі-пантомімі "Попелюшка" 15-річна британська принцеса Єлизавета - нинішня королева - зіграла Чарівного принца. Головна жіноча роль дісталася її 11-річній сестрі - принцесі Марґарет. Вистава відбулася в Віндзорському замку. Замість плати за квитки гості робили благодійні внески на пошиття мундирів для англійських солдатів. Масовкою на балу були діти із сусідніх маєтків.
23 грудня 1986 року вранці на Ярославський вокзал у Москві прибув академік Андрій Сахаров - один із творців радянської водневої бомби та правозахисник. За критику введення радянських військ до Афганістану його разом із дружиною Оленою Боннер у січні 1980-го вислали до міста Горький, нині - Нижній Новгород. 15 грудня 1986 року Сахаров занотував у щоденнику: "В 10 вечера неожиданно пришли электрики и гебист - поставили телефон. Гебист сказал, чтобы около 10 ч. [утра] ждали звонка". Наступного дня зателефонував генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов і повідомив, що Сахаров і Боннер можуть повернутися до Москви. Того ж дня з-під дверей їхньої квартири в Горькому зник міліцейський пост. Забрали звідти також стіл і стілець. За 3 роки - 14 грудня 1989-го - Андрій Сахаров помер від серцевого нападу.
Ялинкову електрогірлянду придумав 22 грудня 1882-го Едвард Джонсон - помічник американського винахідника Томаса Едісона. Він об'єднав 80 ламп розжарювання, нещодавно винайдених Едісоном. Розфарбував їх у синій, червоний і білий кольори та прикрасив різдвяну ялинку в себе вдома у Нью-Йорку. У продаж "миготливі вогні", як назвав їх винахідник, надійшли за два роки. "Може спалити ваш будинок", - попереджали в інструкції. Ціна сягала $300 за нинішнім курсом. Масового поширення ялинкові електрогірлянди набули в 1930-х.
"Про адміністративну відповідальність за порушення правил навчання карате", - такий указ 24 грудня 1981-го видала президія Верховної Ради Української РСР . У ньому, зокрема, йшлося: "Самовільне, без дозволу відповідних органів, навчання прийомів карате тягне за собою адміністративну відповідальність службових осіб і громадян у вигляді штрафу в розмірі до 50 крб".
25 грудня 1991 року о 19.00 по Центральному каналу радянського телебачення виступив Михайло Горбачов: "В силу сложившейся ситуации с образованием Содружества Независимых Государств, я прекращаю свою деятельность на посту президента СССР".
4 
1
Комментарии