По війні на Вінстона Черчилля ХХI століття чекають клопоти історичної ваги. Мотнувшись до Осло по Нобелівську премію миру, він сяде переглядати світовий порядок. Укупі з двома-трьома лідерами інших країн. Переможці завжди так чинять. Головним переможцем нинішньої війни буде Україна – тож усе логічно.
Таку запаморочливу перспективу малюють для Володимира Зеленського політичні аналітики. Багато хто вірить. Насамперед в Офісі президента. Світ, кажуть на Банковій, стане іншим, зміняться і світові лідери. Наш буде у заповітній трійці. Між тим, вітаючи об'єктивні зміни, офісне оточення поводиться так, ніби воно легко перетече в новий світ.
Поступ і напрямок руху країни й далі визначають люди без необхідних знань і повноважень або й без державних посад. Це й безвідповідально, й небезпечно. Згадаймо, в який спосіб виводили з-під підозри в державній зраді Андрія Єрмака. Мовляв, він не міг переносити операцію із затримання вагнерівців, бо це не входило до його повноважень. А якщо й віддав наказ, його не мали права виконувати. Нині головний канцелярист коригує зовнішню політику, веде переговори від імені держави. На тих же засадах – за межами посадової відповідальності. Інша особа дістається пульта й на свій розсуд вимикає три патріотичні канали, послаблюючи в умовах війни інформаційну безпеку держави. Або віддає анонімний наказ.
Ми досі не знаємо, хто нарадив президентові згорнути три роки тому ракетні програми й перекинути гроші на будівництво доріг. Не знаємо імен, які розчистили агресорові шлях на Херсон і Маріуполь. Не відаємо, хто сіяв на Печерських пагорбах роздратування щодо попереджень про війну. Хто, зрештою, вписав у виступ лідера легковажні пасажі про травневі шашлики. Беззаперечно, хтось із-за спини президента. Особа, якої там не мало або не повинно було бути.
Безвідповідальність робить людей нахабними. Суспільний договір про єдність Банкова з легкістю Хлєстакова перетворила на однобічний диктат: влада має право робити все, громада – лише споглядати. Після катастрофічних помилок у підготовці до війни це більше ніж нелогічно.
За радянських часів людину, яку не могли посадити, пісочили. Карали рішенням колективу. У 1920-х, приміром, дівчат пісочили за відмову комсомольцеві в задоволенні чоловічої потреби, за чотири десятиліття – за надто провокаційний одяг. Пісочили за зухвалість і нескромність. Досвід підленький. Та навіть його витягли на світ старателі Банкової. Вони вирішили пропісочити лідера опозиції. За "нарцисизм". Відлучили від телевізійних ефірів, аби п'ятий президент не розбестив своїм нарцисизмом українців.
Оберігаючи в печерний спосіб від невигідних порівнянь, оточення виставляє президента на посміховисько. Підриває демократичний імідж України, сіє сумніви щодо її готовності стати членом ЄС і НАТО. Печерники мають залишитися в учора.
Зеленського нині називають одним із найвпливовіших лідерів планети. Ще б пак: наше військо перемагає армію, що наводила страх на весь цивілізований світ. За такого розкладу лише дурень або високоморальна людина не пішла б на другий президентський термін. Зеленський піде. Але говорити про гарантовану перемогу зарано.
Договір про припинення війни готуватиме черговий арахамія. І поряд сидітиме хтось із канцеляристів, а не мудрий британський прем'єр. Тож мир може вийти не таким, про який мріє світ і ми з вами.
З фронту повернуться справжні творці перемоги. І спитають про оборонні провали, за які довелося платити кров'ю, за кримінальне переслідування бойових генералів. За розмінований Чонгар і незаміновану Прип'ять. За масову загибель мирних громадян. Не певен, що героїчна невтеча і результативні відеозвернення до парламентів та урядів світу переважать страшну правду про переможну війну.
Якщо Зеленський не очиститься від прилипал, то не лише не виграє повторних виборів, а й стара команда забере в нього і Нобелівку, і славу новітнього Черчилля.
2 
1
Комментарии
1