Куди ми йдемо: країна, в якій недоплачують за покликання

Таке враження, що лише за кордоном - українці сповна відкривають свої таланти: у спорті, точних науках, шоу-бізнесі... Чи хтось замислювався над тим, чому так відбувається? Чому люди, які готові працювати на країну та мають хист і бажання це робити - не отримують жодних заохочень до цього. Навпаки - їм платять менше, адже покликання саме по собі вже мотивація?

Сьогодні мені на очі потрапив пост Дениса Казанського про нашу футбольну збірну, і я хочу його підтримати, а саму думку розгорнути в ширшу систему. Думка проста: населення до колишніх чисел ми вже навряд чи повернемо, зате можемо дати розкритися тим, хто є.

Про демографію і про те, де брати людей, зараз сперечаються в кожній галузі, а я й сам багато працюю з HR-директорами і розробляю освітні програми, зокрема для підлітків, тож мені це реально болить. Почну з того самого матчу.

...удвічі дорожча команда двічі програла країні, де людей трохи більше, ніж було у Вінницькій області до великої війни

У суботу в Белфасті, на шістдесят восьмій хвилині, Террі Девлін метрів із двадцяти двох поклав м'яч у правий кут, куди Трубін уже не дотягнувся, і більше в цій грі не забили. Перед жовтневим матчем цих самих команд Transfermarkt оцінив наш склад у 254,5 мільйона євро, а склад Північної Ірландії у 118,5 мільйона, і за шість тижнів удвічі дорожча команда двічі програла країні, де людей трохи більше, ніж було у Вінницькій області до великої війни. Два матчі мало що доводять, проте той самий розрив між ціною і результатом видно й поза футболом.

- Марина В'язовська вийшла з київського ліцею № 145, а медаль Філдса отримувала вже професоркою в Лозанні;

- Ян Кум підлітком поїхав із Фастова до Каліфорнії, і за його WhatsApp заплатили дев'ятнадцять мільярдів доларів;

- Перший український "Оскар" Мстислав Чернов привіз за фільм, знятий для Associated Press;

- Оксана Линів стала відомою в світі диригенткою саме за пультом Байройтського фестивалю.

...майже мільйон наших біженців, за підрахунками Deloitte, дав Польщі у 2024 році 2,7 відсотка її ВВП

Люди в цих історіях ті самі, якими їх виростили тут, і кожному знадобилися чужі стіни для того, щоб злетіти. А майже мільйон наших біженців, за підрахунками Deloitte, дав Польщі у 2024 році 2,7 відсотка її ВВП. Скласти з цього ще одну пісню про нашу недолугість було б найпростіше, проте вона була б неправдою: до вторгнення в країні було сім виробників безпілотників, торік близько п'ятисот, інженери лишилися ті самі, а з'явилися замовлення, гроші і дозвіл пробувати.

Біда, мабуть, починається зі слів. "Людський ресурс", "людський капітал", "таланти", "покликання" в нас уживають через кому, наче це одне слово, сказане дедалі урочистіше, хоча це чотири різні погляди на одну людину, і кожен вимагає від країни іншої роботи. Давайте спробуємо розібратися на прикладі тієї ж самої футбольної сфери. У якомусь райцентрі на Вінниччині хлопець років дванадцяти листопадовими вечорами б'є м'ячем об стіну шкільного спортзалу, бо поле розкисло.

1. Хто бачить у ньому ресурс, бачить майбутню пару ніг у заявці, рядок у штатному розписі, чоловіка призовного віку: одиницю, яку можна порахувати, розподілити і замінити такою самою. Цієї оптики нас учили довго, з відділами кадрів і п'ятирічками, і тримається вона на припущенні, що люди не закінчуються, а нас було п'ятдесят два мільйони і лишилося, за різними оцінками, близько тридцяти.

2. Хто бачить капітал, рахує інакше: роки тренувань, години тренера, манеж, у якому можна грати взимку, лікаря, що вчасно подивився на коліно. Капітал належить самій людині і їде разом із нею, куди б вона не поїхала. Ця оптика питає, скільки в людину вкладено і чи є де вкладеному працювати, і на друге ми зазвичай не відповідаємо: ще до великої війни Світовий банк порахував, що у вищій школі в нас училося сорок дорослих зі ста, у Німеччині двадцять п'ять, і при цьому людський капітал давав нам третину національного багатства, а сусідам по регіону понад шістдесят відсотків.

3. Таланту в цій бухгалтерії не видно, бо це ліва нога, якої немає більше ні в кого в області; наказом вона не виростає, і вся її доля залежить від того, чи опиниться поруч дорослий, який уміє дивитися. Скільки наших дівчат із головою В'язовської не дійшли до свого сто сорок п'ятого ліцею, уже ніхто не порахує.

4. Покликання лежить іще далі від бухгалтерії, бо воно про день, коли хлопець зрозуміє, для чого він, і цілком може статися, що для того, щоб тренувати малих у тому самому спортзалі. Сковорода називав це сродністю, а психологи, розпитавши двадцять чотири асистентки з однаковою посадою, побачили, що заробіток, кар'єру і покликання у своїй роботі бачать по третині з них. Тут країна може хіба що лишити підліткові досить місць, де можна себе спробувати й помилитися.

Виходить чотири різні роботи:

- ресурс досить порахувати й розподілити;

- у капітал треба вкладати, а потім давати вкладеному працювати;

- талант треба вчасно помітити й берегти;

- покликанню можна тільки лишити простір і час.

Першу роботу робити ми вміємо прекрасно, другу робимо наполовину, бо вчимо і не даємо діла, третя тримається на окремих учителях і тренерах, а для четвертої немає рядка в жодному бюджеті.

...вчительці, медсестрі, бібліотекарці десятиліттями недоплачують із тим спокоєм, із яким недоплачують лише тим, хто "за покликанням" і нікуди не дінеться...

Перестрибнути до четвертої, оминувши другу, не вийде. Країна, яка звикла бачити в людях ресурс, швидко вчиться добувати його і з покликання: вчительці, медсестрі, бібліотекарці десятиліттями недоплачують із тим спокоєм, із яким недоплачують лише тим, хто "за покликанням" і нікуди не дінеться, і покликання, в яке ніхто не вклався, стає донорством.

Психологи з Дюкського університету побачили, як охоче люди погоджуються, що закоханому у свою справу працівникові можна дати зайву неоплачувану роботу і забрати в нього вихідний. Ісландці свого часу пішли знизу: у 2003 році в країні, де тоді жило менше людей, ніж у самій Вінниці, не було жодного тренера з ліцензією УЄФА, за п'ятнадцять років їх стало шістсот шістдесят дев'ять, і до них сім великих критих манежів, щоб діти грали й узимку. Влітку шістнадцятого ця країна вибила Англію з чемпіонату Європи.

Хлопцеві в райцентрі зараз дванадцять. До його шістдесят восьмої хвилини десь у Белфасті років десять, і за ці десять років має вирішитися небагато: чи буде йому де грати взимку, чи трапиться поруч тренер, який помітить "ліву ногу", і чи спитає хтось, чого хоче він сам.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі