Червонії лінії зсуваються? Путін дозволив Європі вступити у переговори

Цікаво президентство Трампа вплинуло на євройпейську політику. Від 2022 року російський бункерний дід був персоною нон-грата у Європі. Нині - лідери країн-членів ЄС добиваються права на голос у перемовинах за участі США та Росії. Хоча - це саме Кремлю вигідно, щоб Європа зняла санкції. А яким боком тут Україна?

Чому Путін погодився на появу європейців на переговорах. І чи справді це добре для нас?

Просто, щоб ні в кого не було ілюзій: ці переговори не про Україну, хоч ми ніби і в центрі уваги. Це переговори про те, як змусити європейців зняти санкції з РФ в обмін на гарантії безпеки та можливість американських компаній зайти посередниками при продажі російських товарів. І тому - поява європейців була передвизначена. Просто, в силу слабкості самих європейців та певної заангажованості американців, Путіну вдалося показати свою згоду, ледве не як царський жест милості.

Європейці поки явно не готові до нового формату переговорів. І проблема тут не у визначенні переговорника, проблема в мандаті для переговорів. Справа в тому, що навіть наші найбільші союзники мають одночасно дві протилежні думки: вони хочуть завершення війни (через фінансові та електоральні виклики) і одночасно хочуть її продовження (бо бояться агресії РФ. Як результат, в наступні місяці є висока загроза фрагментації проукраїнської коаліції.

В той же час маємо класичне двомислення Путіна, який хоче торгувати з Європою, і тут же - говорить про сфери впливу і лякає європейців війною. Власне, така позиція Путіна є головним стримуючим фактором для європейців. Але це не зупиняє, а лише сповільнює фрагментацію коаліції.

При цьому, мені здається, що в Києві мало хто до кінця усвідомлює зміну модальності переговорів. І ми пробуємо продовжувати жити за лекалами 2022. На жаль, європейці вже почали хитатися і вони не зможуть жити в логіці 2022 (приїздіть, всі хто потребує, грошей дамо стільки, скільки треба, Путіна залишимо в ізоляції). Нам потрібно міняти стратегію і разом з європейцями будувати нову рамку червоних ліній. Бо хочемо ми чи ні, але ці червоні лінії вже починають зсуватися. І тепер питання в тому, в якій формі ми будемо через 5-6 місяців впливати на цей процес. Як учасники з правом голосу - чи як спостерігачі.

У світі є багато країн, які дуже остерігаються, що право сильного оформлювати сюзеренітет над слабшим може стати тенденцією. І тут нашими природними союзниками стають Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія і низка інших країн. Більше того, така постановка питання ламає стратегію Китаю. А відтак, повторю те, що казав давно: нам потрібно розширювати шахову дошку і виходити з реалій 2026, а не 2022 року.

Оригінал