Корупція в оборонній сфері: мільйони для "своїх", а що армії?

Оборонні закупівлі під час війни - сфера підвищеної уваги й відповідальності. Тим не менше, вже від початку повномасштабного вторгнення саме довкола військових закупівель розгортаються найбільші корупційні скандали. Яйця по 17 - вже "квіточки". А що ви скажете про фірму з двох співробітників, яка отримує ліцензію за день до тендеру, не має власних цехів, у податковій вказує продані бронежилети як "подаровані" ЗСУ - і тим не менш, отримує контракт від МО на майже пів мільярда гривень? Що це було?

На 13-му році війни особливу увагу треба приділяти компаніям, які за лічені місяці без жодної підтвердженої профільної історії стають отримувачами великих оборонних контрактів. І це не питання заздрощів до чужого бізнес-успіху.

Це питання довіри до всієї системи, яка вирішує, хто саме забезпечує військових в умовах екзистенційної війни з вічним ворогом, який прямо говорить, що його мета - знищити Україну як Державу. Тож коли військово-адміністративна система дає збій, ціною помилки стають не просто втрати бюджету, а здоров'я і життя людей на фронті.

Днями Київ знову пережив масовану атаку балістичними ракетами та безпілотниками, є загиблі та поранені, пошкоджено житлові будинки. І поки міста рахують втрати, а держава щодня шукає кошти на нову зброю та захист для армії, суспільство має право знати, чи справді кожна гривня оборонного бюджету йде туди, куди має йти.

Саме тому історія ТОВ "Лідер-НТЗ" заслуговує на увагу набагато ширшу, ніж коло причетних до цього конкретного тендеру. Ще на початку осені 2025 року компанія займалася звичайною орендою нерухомості і мала у штаті лише двох працівників, а збитковою була щонайменше з 2020 року. Але вже в листопаді вона змінює власників, назву та профіль діяльності, а буквально за місяць - отримує через Агенцію оборонних закупівель три державні контракти на постачання балістичних шоломів і бронежилетів загалом на суму близько 478 мільйонів гривень. Перша із цих закупівель пройшла фактично без конкуренції, адже на тендер надійшла лише одна пропозиція.

Особливо промовистою робить цю історію хронологія дозвільних документів. Ліцензію на виробництво засобів індивідуального захисту компанія отримала лише 15 грудня 2025 року, буквально за день до оголошення першої закупівлі. Тож заявлений досвід виробництва за останні три роки виглядає фізично неможливим, адже права на таку діяльність компанія не мала практично протягом усього цього періоду. Досвід взагалі підтверджувався договором із фірмою, яка, за даними з відкритих реєстрів, ніколи не торгувала засобами захисту, а виробляє поліетиленову плівку.

Не менш серйозні питання виникають і до самого факту існування товару. У документах немає даних про закупівлю сировини та комплектуючих під заявлені обсяги виробництва, немає й інформації про відповідні складські залишки. Якщо компанія стверджує, що виготовила партію бронежилетів на сотні мільйонів гривень, логічно очікувати слідів цього виробництва, тканини, комплектуючих, складів або хоча б платежів постачальникам сировини.

Натомість фіксуються ознаки маніпуляції фінансовою звітністю, коли дохід визнано в іншому звітному періоді, ніж датована сама операція. Йдеться про поставку орієнтовною сумою 220 мільйонів гривень, і саме тут постає питання, чи існував товар у заявлених обсягах узагалі?

До цього додається і податковий вимір історії. Частину оплати в документах оформили як благодійну допомогу Збройним силам України, хоча фактично йдеться про комерційне постачання товару, і саме постачання провели без сплати податку на додану вартість. Продавати товар і водночас називати це безоплатною благодійністю не можна: це або підміна понять, або спроба уникнути оподаткування, і в обох випадках висновки мають робити не лише закупівельники, а й податкові органи.

Важливо, що сумніви щодо цієї історії лунають не лише від журналістів, громадських активістів чи військових. Державна аудиторська служба у своєму офіційному висновку прямо вказала на ризик надання недостовірних документів для підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів. Це переводить питання з площини припущень у площину офіційно зафіксованого державного висновку про йомовірне не ефективне використання коштів. І саме тому ігнорувати його неможливо.

Такі стрімкі перетворення непрофільних фірм на постачальників критично важливого обладнання для армії становлять значний суспільний інтерес і потребують максимальної прозорості на кожному етапі допуску. Завдання журналістських розслідувань у таких випадках полягає не в тому, щоб виносити вирок, а в тому, щоб виявляти потенційні ризики, перевіряти обґрунтованість допуску подібних компаній до оборонних закупівель і послідовно сприяти підзвітності державних замовників перед суспільством.

В умовах війни якість постачальників впливає не лише на ефективність витрачання бюджетних коштів, а й на своєчасність та якість забезпечення військових засобами захисту. Коли мова заходить про шоломи й бронежилети, будь-яка можлива махінація перестає бути просто економічним злочином. Вона перетворюється на пряму загрозу для тих, хто щодня захищає країну на передовій - та посилює ворога.

Оригінал