"Російський Тайвань" Каспарова - план дій чи маніфест безпорадності?

Гаррі Каспаров - послідовний критик путінізму і чи не єдиний російський опозиціонер, який розуміє небезпеку путінської Росії для світу, закликає до повалення кремлівського режиму та підтримує Україну в її боротьбі. Все це правильні і розумні речі, якби не одне вагоме Але. Де він збирається розташувати свій вільний "Російський Тайвань" - адже в Росії для цього наразі немає місця?

"Триває вже п'ятий рік великої війни в Європі. І досі у вільного світу немає ясно сформульованої стратегії протистояння путінському фашизму. Путінська Росія - це не просто диктатура. Це - машина війни. Війна для неї - не засіб. Війна для неї - форма життя. Сьогодні вона нищить Україну. Завтра нестиме смерть і руйнування далі - скрізь, де зустріне слабкість та неготовність до протистояння.

Розмови про перемир'я з путінською Росією - це боягузтво та самообман. Поки існує цей режим, війна продовжуватиметься та розростатиметься. Єдине, що може принести Європі мир, - це повна ліквідація путінського режиму. Але треба ясно розуміти й інше: без альтернативи путінській владі жодне вільне майбутнє для Росії неможливе. Така альтернатива має виникнути вже зараз - із громадян Росії, які порвали усі зв'язки з режимом та готові створити нову політичну матрицю для боротьби з диктатурою. Саме ця сила має стати політичним суб'єктом, здатним взяти на себе історичну відповідальність за країну після краху нинішньої влади.

Сьогодні антипутинські росіяни опинилися в дивному та принизливому становищі. Для Кремля вони - вороги, а Заходу - громадяни другого сорту. Росіянам, які порвали з путінською системою, сьогодні буквально нема куди йти. Але війна має вестися не проти росіян як народу, а проти джерела війни, терору та агресії. Вільний світ має нарешті побачити різницю між путінською державою та тими росіянами, які з нею порвали і готові їй активно протистояти.

Ми досі у меншості. Але ж нас мільйони. І ми - величезна сила. Цій силі потрібна політична суб'єктність. Нам потрібний своєрідний "Російський Тайвань" - екстериторіальний квазідержавний суб'єкт, який стане точкою збирання для всіх громадян Росії, які не бажають ототожнювати себе путінським фашизмом.

Саме такий "Російський Тайвань" може стати ключовим фактором успіху - і для протистояння російській агресії сьогодні, і для перебудови постпутинської Росії завтра. Якщо Європа дійсно хоче перемоги над путінським фашизмом, вона повинна визнати і підтримати політичну альтернативу йому - організовану, інституційно оформлену силу, здатну об'єднати всіх громадян Росії, які хочуть покласти край путінському кошмару і на уламках імперії побудувати нову, сучасну і вільну країну", такий текст від імені Ради Форуму вільної Росії опублікував ексчемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров.

Відразу зазначу, що цей набір слів - не так стратегія, як політичний маніфест розпачу. Він побудований на правильній діагностиці загрози від режиму Володимира Путіна, але пропонує рішення, які при ближчому розгляді виявляються або утопічними, або відверто відірваними від реальності. У цьому полягає його головна проблема: гучні формули підміняють реальну політичну роботу.

Ідея, яку активно просуває Гарі Каспаров і пов'язаний з ним Форум вільної Росії, а це створення так званого "Російського Тайваню", м'яко кажучи, потребує окремого розбору. Що мають на увазі? По суті, йдеться про створення екстериторіальної політичної сили, не визнаної Росією, але підтриманої Заходом.

Це має бути якийсь "уряд у вигнанні", який претендує на представництво "іншої Росії" - антипутінської, демократичної, орієнтованої на європейські цінності. Аналогія з Тайванем тут використовується як символ: острів, який існує окремо від материкового Китаю та протиставляє себе йому. Проте ця аналогія не витримує критики.

По-перше, Тайвань - це результат громадянської війни, в ході якої одна зі сторін зберегла контроль над територією, армією, економікою та населенням. "Російський Тайвань" не має ні території, ні армії, ні населення, готового жити під його юрисдикцією. Не держава і навіть протодержава - це політична конструкція без опори.

По-друге, Тайвань десятиліттями вибудовував свою суб'єктність через економічний розвиток, міжнародні зв'язки та внутрішню інституційну стійкість. Пропозиція Каспарова - це спроба "призначити" суб'єктність адміністративним рішенням ззовні. Історія не знає прикладів успішності таких проектів.

По-третє, сама ідея екстериторіальної "альтернативної держави" для Росії неминуче сприймається як політичний симулякр. Вона не створює реального тиску на Кремль і не змінює балансу сил усередині Росії. Але навіть не в тому основна проблема.

Головна вада всієї цієї конструкції - у питанні легітимності. Будь-яка політична сила, яка претендує на владу, повинна мати соціальну базу всередині країни. Але саме цього у Каспарова та його соратників немає. З моменту посилення путінського режиму значна частина російської опозиції, зокрема і сам Гаррі Кімович, віддала перевагу еміграції перед внутрішньою боротьбою. Це можна зрозуміти з людської точки зору - репресії, погрози, відсутність можливостей. Але політично це означає одне: добровільний вихід з поля - або дезертирство.

Адже в результаті даного ухилянства всередині Росії не залишилося значної організованої сили, здатної системно протистояти владі. І це - не абстрактна помилка, а стратегічний провал. Сьогоднішні заклики до створення альтернативних структур ззовні звучать, м'яко кажучи, запізно та фальшиво. Вони не спираються на реальні процеси в Росії і тому сприймаються як спроба компенсувати втрачені позиції гучними заявами.

Так, особливо важливе та болюче питання - це відповідальність. У тексті, який поширив Каспаров, вона фактично знімається з російської опозиції та повністю перекладається на Захід та "вільний світ". Але такий підхід полегшує реальність. Росія прийшла до анексії Криму та повномасштабної війни не у вакуумі. Це результат тривалого процесу деградації політичної системи, у ході якого опозиція виявилася нездатною ні мобілізувати суспільство, ні запропонувати альтернативу, ні утримати вплив.

Можна скільки завгодно говорити про репресії - і вони дійсно були жорсткими. Але історія знає приклади, коли опозиційні рухи діяли в набагато важчих умовах. Український народ та багато політиків ризикували життям, коли виходили на Майдан Незалежності в пору "Помаранчевої Революції" та "Революції Гідності". У російській ситуації цього не було. Тобто, ми бачимо не тільки тиск зверху, а й системну слабкість знизу.

Саме тому сьогоднішні спроби Каспарова та його спільників виступати в ролі "архітекторів майбутньої Росії" виглядають, м'яко кажучи, непереконливо. Їхні заклики мали б резон, яуби вони жили в Росії, а базікати щось, сидячи на Заході - це демонструвати примітивне прагнення будь-що залишатися на порядку денному. За будь-яку ціну. Зокрема - і ціною крові та сліз, що проливає нині Україна.

І настільки ж аморальні та безсоромні всі ті українські ЗМІ, телеграм-канали та "лідери громадської думки", які за вуха тягнуть цих політичних імпотентів у свій, український інформаційний простір, по суті, працюючи їхніми піарниками та видаючи їм індульгенцію. Так, чи не головна проблема України в тому, що її інформаційний простір заповнений тими, хто раніше тягнув "російський світ" у країну, хто раніше плазував перед Тіною Канделакі і навіть Клавою Кокою, хто зараз спокійнісінько змінив вишиванку на гімнастерку НКВСника, в якій раніше радісно позував.

Оригінал