Хто винен і що робити: Київ на межі енергетичного колапсу

Схоже, п'ятий рік великої російсько-української війни українці зустрінуть у темряві й холоді через масовані кремлівські атаки на нашу енергетичну інфраструктуру. Зараз новий міністр енергетики Шмигаль обіцяє зробити щось ефективне, новий міністр оборони Федоров описує, яким захищеним стане Київ після побудови антидронового купола - ніби й не вони упродовж 4 років пальцем об палець не вдарили, маючи ту саму владу і повноваження, аби захистити українську столицю. Мільярди гривень освоєні, 3000 ракет обіцяні, але де тепло і світло в домівках?

Заява глави Міноборони України Михайла Федорова про необхідність "побудувати антидроновий купол над Україною", який знищуватиме загрози ще на підльоті, пролунала як, м'яко кажучи, запізніла. Особливо на тлі повідомлень про "червоний рівень" загрози для Києва та попереджень дипломатичних місій про швидку масовану атаку, мета якої - занурити столицю в бликаут на 3-5 днів.

Як не крути, але країна входить у чергову фазу війни непідготовленою. І розплачуватимуться за це не в Офісі президента, а звичайні кияни. Так, життя у Києві вже давно перестало бути "новою нормальністю". Це - комунальне пекло. Світло в квартири подається у кращому разі по 6-8 годин на добу. У багатьох будинках немає опалення, гарячої води немає давно. У багатоповерхівках вище 5-6 поверхів часто повністю зникає водопостачання - насоси просто не працюють без стабільної електрики.

Це не апокаліптичний прогноз, а поточна реальність столиці країни, яка четвертий рік веде повномасштабну війну та отримує мільярдну міжнародну допомогу. Місто повільно, але системно деградує, а його мешканці виживають - у буквальному сенсі. Саме тому мер Києва Віталій Кличко ще раніше чесно сказав те, що влада боялася вимовити вголос: у разі погіршення ситуації людям варто тимчасово виїхати зі столиці.

Це було не нагнітання, а елементарна відповідальність. Але замість обговорення реальних загроз президент Володимир Зеленський та його команда, частиною якої є Михайло Федоров, вважали за краще влаштувати інформаційну атаку на мера. Заява Кличка була зустрінута не аналізом ризиків та екстреними заходами, а політичною істерикою. Його звинуватили у "паніці", "грі на руку ворогові", "підриві стійкості".

Але сьогодні очевидно: Кличко мав рацію. Не він провалив підготовку країни до війни. Не він відповідав за ракетно-дронову програму. Не він обіцяв неможливе. Президент Зеленський привселюдно заявляв, що до кінця 2025 року Україна випускатиме до 3000 ракет. Цього немає. Він обіцяв "занурити Москву в блекаут", якщо блекаут настане у Києві. Цього немає - і, судячи з реального стану галузі, не буде. Зате є інше: майже повністю зруйнована енергетична інфраструктура та запізнілі, мрійливі міркування про "купол", який чомусь не почали будувати ні 2022-го, ні 2023-го, ні навіть 2024 року.

Питання, яке сьогодні цікавить кожного киянина у темній квартирі: куди пішли мільярди доларів, виділені на дронову та протидронову програму України? Чому тільки зараз, під кінець четвертого року війни, влада заговорила про системний захист неба? Чому досі не створено ешелонованого антидронового контуру навколо столиці - головного політичного, військового та енергетичного центру країни?

Особливо показовим на цьому тлі є нагадування про те, що начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко провалив президентську програму "Чисте небо", мета якої полягала саме в посиленні ППО. На неї було виділено 235 мільйонів гривень. І це той самий Ткаченко, якого команда Зеленського "за вуха" тягла на місце Кличка.

Вимушений повторити банальні, прості істини. Російські удари по українській енергетиці були прогнозованими. Москва ніколи не приховувала свою стратегію: терор проти цивільної інфраструктури. Але саме тому відповідальність за наслідки лежить не лише на російських окупантах. Якщо у Києві настане повний блекаут - вина буде колективною.

Це відповідальність президента України Володимира Зеленського, міністра оборони Михайла Федорова, який раніше обіймав посаду міністра цифрової трансформації, вже згаданого вище голови КГВА Тимура Ткаченка, і Дениса Шмигаля - цього політичного "багатоверстатника", який обіймає одну чи іншу посаду, а нині є міністром енергетики України.

Українська влада може скільки завгодно говорити про майбутні "куполи" та "проривні технології". Але для киян важливим є не завтрашній презентаційний слайд, а сьогоднішній струм у розетці, тепло в батареї та вода в крані. І поки цього немає - усі розмови про стратегії звучать як виправдання. Запізнілі. І надто дорогі для країни.

Оригінал