Кремль і його корисні ідіоти - найбільша загроза Європи

Тактика умиротворення агресора показала свою неефективність. Намагання домовитися з Кремлем чи його посіпаками по всій Європі - призводить лише до втрат і поразок. Адже Москва ніколи не зупиняється у намаганні роз'єднати і послабити Європу, щоби потім - знищити нас поодинці. Як протидіяти цій агресії?

Коли війна точиться на фронті - лінії окопів, танки, дрони й ракети, - її видно. Але значно небезпечніша війна відбувається там, де її не помічають. У переговорах, меморандумах, акцентах на етнічних питаннях, культурних претензіях. І саме цю війну Росія веде десятиліттями. 24 лютого 2022 року ця війна лише змінила форму.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у нещодавньому інтерв'ю угорським журналістам заявив про "спільну проблему" Росії та Угорщини - переслідування національних меншин в Україні. Російський дипломат висловився у стилі найгірших колоніальних імперій: ніби не існує української державності, а є лише територія, на якій потрібно "захищати" росіян, угорців, румунів, поляків - кого завгодно, тільки щоб виправдовувати окупацію.

Такою самою логікою керувалися у Москві, коли виправдовували анексію Криму та розпалювали війну на Донбасі. Зовсім недавно під час виступу на форумі Міжпарламентського союзу у Женеві спікерка російської Ради Федерації Валентина Матвієнко пояснювала агресію Кремля проти України тим, що Росія прагнула зупинити вбивства людей на Донбасі. У 2014 році, коли була анексія Криму і не було ще війни на Донбасі, росіяни пояснювали свою агресію тим, що вони захищають мешканців Криму від якогось міфічного "потягу націоналістів". Привід для війни, як бачимо, завжди знайдеться.

І саме ця логіка є стрижнем гібридної стратегії Кремля - стратегії руйнування європейської єдності, дискредитації Євросоюзу, знищення самої ідеї європейської інтеграції. Не військовою силою, а через підтримку маргіналів, змову з "корисними ідіотами" й розʼятрювання історичних травм.

Свого часу все починалося з Балкан - війни, етнічні конфлікти на території колишньої Югославії, підтримка диктатора Слободана Мілошевича з його тезою що "всі серби мають жити в одній державі", нагороди для лідерів боснійських сербів Радована Караджича і Ратко Младича… Зрештою, Сребрениця підготувала Бучу. Але навіть коли війни у регіоні завершилися, у Москві не заспокоїлись.

Ось приклад Північної Македонії - один із найвиразніших. Росія всіма силами підтримувала на посаді прем'єра Ніколу Груєвського - маленького автократа з корумпованим бекграундом, який намагався затягнути країну у хаос, щоб заблокувати її вступ до НАТО. Коли йому це не вдалося, він утік не куди-небудь, а до Угорщини. Його прихистив Віктор Орбан, наступний після Мілошевича улюбленець Кремля і теж шовініст. Орбан сьогодні блокує допомогу Україні, критикує НАТО, торгується за знижки на російський газ і водночас виступає за права угорської меншини в Україні на умовах, які повторюють російську риторику.

Кремль діє чітко і послідовно: він використовує будь-яку міждержавну суперечку, аби підірвати довіру до європейського проєкту. Він завжди готовий підтримати шовіністів, якщо ті виступають проти Брюсселя. Завжди говорить про меншини, якщо це дозволяє зіштовхнути сусідів. Завжди знаходить у кожній країні "корисних ідіотів", які грають роль відданих союзників і намагаються не помічати, що є лише знаряддям великої гри.

І тут важливо розуміти: ці гібридні атаки не менш небезпечні за ракети. Тому що вони підривають основи демократичного світу зсередини. Вони формують образ ЄС як неефективного утворення, нездатного захистити своїх прихильників. Вони створюють ілюзію, що Москва не така вже й небезпечна - і що "співпраця" з нею є вигіднішою за конфронтацію.

У цьому сенсі дуже показова позиція угорського опозиціонера Петера Мадяра - лідера партії "Тиса", яка претендує на перемогу на наступних виборах. Він уже сьогодні висловлюється проти прискореного вступу України до ЄС і проти нового європейського бюджету. Це вже не Орбан, але логіка є схожою, бо Мадяр не може ризикнути втратою голосів колишніх прихильників угорського прем'єра. І це свідчить: навіть за зміни влади Угорщина може залишитися проблемою Європи - хай і не такою серйозною, як зараз.

Чи можемо ми цьому протистояти? Так. Але тільки тоді, коли перестанемо недооцінювати загрозу. Коли усвідомимо: Путін грає не лише на українському фронті. Його мета - розпад Європи і дискредитація європейського проєкту, послаблення колективного Заходу.

Стійкість до цієї гібридної війни починається з поінформованості. Зі вміння виявляти маніпуляції. З чіткої європейської позиції у справах меншин, без подвійних стандартів. І найголовніше - з розуміння, що єдність Європи сьогодні захищається не лише в окопах Донбасу. Вона захищається в кожному місті, кожному парламенті, кожному інтерв'ю.

Історія вже показувала: тактика умиротворення агресора не спрацьовує. Але тепер ми повинні зрозуміти, що умиротворення "корисних ідіотів" агресора також призводить до хаосу і поразки.

Оригінал