Повільне просування? Ми втрачаємо по 15км² на добу останнім часом

У телемарафоні постійно наголошують на тому, що просування окупантів відбувається повільно. Щодня ми втрачаємо понад десять квадратних кілометрів української землі - однак влада робить вигляд, ніби все добре, так і має бути. Та чи має? В який спосіб можна зупинити це моторошне просування?

Чи то пропаганда, чи то просто так трапилося, але ми чомусь не надто зосереджуємося на значенні постійного просування росіян уперед. От сьогодні зранку прийшло повідомлення про просування у районі чотирьох сіл.

Так, нам вигідна теза про те, що територіальні здобутки росіян - мізерні порівняно з цілями, які перед собою ставлять вони: геноцид українського народу і знищення української державності. Мовляв, такими темпами нас не знищити. Але ж давайте будемо чесними, а не дурними. Це не так!

Це успішна тактика геноциду. Вона дуже добре працює. Українська держава через обстріли, через роз'їдання все нових і нових територій фронтом повільно, але тане.

І ця повільність, на яку ми розраховуємо - вона зовсім не є константою. Середній темп кремлівської експансії у травні-червні становив ~15 км²/добу - майже втричі більше, ніж зимові показники (~5 км²/день) і навіть трішки вище, ніж раніше у квітні (~13-14 км²). Небезпека в тому, що повільний темп інколи буває зовсім не повільним. В будь-який момент ми можемо побачити, що швидкість просування у той чи інший тиждень зросла у 5, в 10 разів.

Але головне ось у чому. Оце, назване нашою пропагандою "повільним", просування - це і є те, чим живуть і радуються росіяни у цій війні, це основа їхньої віри і надії на подальшу перемогу.

Оці кілометри з'їденої української землі і тисячі вбитих/покалічених українців живлять їхню віру, їхній релігійний світогляд, їхню імперію, дають можливість РФ рости у своїх амбіціях і надихатися, власне - дають можливість існувати у нинішній грізній формі. Це привід усьому світу продовжувати боятися росіян, а росіянам - пишатися собою. Так, ми можемо перед іноземцями, щоб вони вірили в нас, применшувати здобутки Кремля, наводити цитати самих московитів, наскільки вони незадоволені своєю тактикою.

Але її ЄДИНИЙ позірний недолік - повільність. Все інше працює. І повільність ця обумовлена виключно тим, що росіяни не хочуть перевантажити свою економіку видатками на знищення українців, роблять все поступово і просто максимально оминають усі больові пороги у себе. Їхня мета - сумістити своє відносно безтурботне (за російськими стандартами) життя із поступовим знищенням України. Це поки що успішно працює.

***

Але це і можливість для нас. Забрати у росіян віру у перемогу - це питання 5 чи 20 квадратних кілометрів на день, це питання кількох посадок щодоби. Це реально, з урахуванням технологій і ресурсів, які є у нас і в наших країн-помічників. (Забігаючи наперед - ні, нам не реально мобілізувати більше людей, щоб тримати території. Ми це безуспішно намагаємося уже котрий рік. Треба інші шляхи, і вони є).

Якщо зосередитися на тому, щоб не давати Росії харчуватися нашою землею, вона почне голодувати і занепадати. Війна продовжуватиметься, обстріли триватимуть, дронові атаки зростатимуть - але росіяни суб'єктивно відчуватимуть, що їхній час минає, що вони програють, що цілі їхні недосяжні, а жертви марні. І вся та сума жорстокості, злоби й агресії (згадайте масові вбивства і заворушення, які траплялися в РФ під час війни - неймовірні для нас!) швидко найде інший шлях.

Оригінал