Реванш зрозумілого. Російський культурний продукт повертається в Україну

Дедалі частіше стало чути російську на вулицях наших міст, і що страшно, від молоді. Особливо моторошно в Одесі, яка щодня зазнає обстрілів з боку Росії. Мало того - в цьому місті поставили п'єсу за мотивами творів Ільфа і Петрова - і знов російською. Що відбувається?

Дві новини з соцмереж. Обидві - з Одеси, якій минулого тижня знову сильно перепало від російських обстрілів.

Спершу в просторі Facebook звірусилося аматорське відео з Дерибасівської, головної й культової одеської вулиці. На ньому молодь дружно і, як твердить опис відео, керовано виспівує російських пісень, чого неможливо було уявити ще рік тому. Власне, Одеса від початку повномасштабного вторгнення знана відмовою від публічного відтворення питомо окупаційного контенту.

Вуличні виконавці почали співати найпопулярніший вуличний шлягер "Вона", той самий багатодесятирічний хіт "Плачу Єремії" на текст Костя Москальця з рядком-мемом про русифіковані міста, і вивчили кілька хітів "Океану Ельзи". Це викликало протестні настрої частини містян пенсійного віку, і також є відео, на якому обурена тітонька намагалася нагнати співака геть із вулиці. Цитуючи раннє оповідання короля жахів Стівена Кінга, "іноді вони повертаються".

Проте це вже не про "іноді". Повернення російського до руйнованої росіянами Одеси вже почалося на постійній основі. І - перейшло з вулиці на театральну сцену. Одеський театр музичної комедії імені Михайла Водяного дає виставу "Золоте теля" за відомим в СРСР сатиричним романом Ільфа й Петрова. І хоча існує з тих часів український переклад - саме українською я прочитав про пригоди Остапа Бендера вперше, - вистава йде принципово російською. Хоча, на виконання законодавства, супроводжується українськими субтитрами. Спроби назвати вибір невідповідним часу доби неодмінно оскаржать, якщо вже не адвокатують наступними. Перший: життєвий і творчий шлях авторів першоджерела пов`язаний з Одесою. Другий: місто Чорноморськ у романі - це такі да, Одеса.

Безкомпромісне вторгнення в питомо український простір уже обурено коментують у соцмережах відомі актори, серед яких Андрій Ісаєнко (в його будинок у Києві днями влучив російський дрон та вбив батька з дитиною) й Віталіна Біблів. Вони та інші згодні з визначенням: це називається ресентимент. Ресентимент за радянським минулим, де створювався стереотип одеського російськоцентричного культурного простору. А з ресентименту починаються нездорові процеси.

Це помітив і колишній продюсер "Території А", а нині політик Олександр Бригинець. Коментуючи тенденції після тридцятиріччя від дня появи знаменитого однойменного хіт-параду, він зазначає: попри війну Росії проти України, наша молодь все одно тяжіє до російської музики. І пояснив причину - росіяни в цій царині оперативно реагують на зміни трендів. Так було завжди, й нема нічого дивного в бажанні молодих українців слідуватицим трендам.

Це лише збоку виглядає, що ми в тій-такі музиці актуальні й креативні. Так, у Росії вже давно переклали й переспівали на свій копил чимало нашого. Згадати хоча б хіт "Плакала" від "Казки". Але саме російська підробка завдяки агресивному маркетингу підспівується, оригінал (попри на позір мільйонні перегляди) лишається на маргінесах.

Ще раніше суть проблеми окреслив культовий в українському культурному середовищі Лесь Подерв`янський. Коли хтось цитує Митця, не треба пояснювати авторство цитати: "Паралельне існування укранської та російської культур призведе до знищення української. Вона, як імперська культура, сильніша". Але є ще кілька пояснень, чому реванш російського в Україні можливий. А по завершенню бойових дій - коли б це на сталося, - можливість стане реальністю.

Молодим українцям, як говорилося вище, вона виглядає сучаснішою, актуальнішою, трендовішою. Той випадок, коли мова має лише вербальне значення. Тобто, слова пісень чи діалоги серіалів не несуть у собі ані прямих, ані прихованих проросійських смислів. Проте автори таких текстів оперують російською як інструментом, максимально спрощуючи форми.

Натомість українці, для яких мова теж ніби інструмент, роблять ставку на ускладнені форми та глибоко приховані смисли. Причому, як водиться, коли обираєш форму, в більшості випадків замість декларованої смислової глибини - просто глибоке дно. Коротше кажучи, наші "Червона рута", "Водограй", "Вона" та "Плакала" через простоту, мелодійність та доступність - у меншості.

Коли ж переходити до інших вікових категорій, згадане "Золоте теля", або ще гірше - відверто антиукраїнське "Весілля в Малинівці", поставлене ось недавно на сцені Дніпровського національного театру імені Тараса Шевченка - теж із категорії зрозумілого. Але й тут ідеться не про звичнішу російську мову - "Весілля…" дають українською, - а про зрозуміліші смисли.

Якщо частина молодих українців уперто обирає російське, бо воно їм перегукується в режимі "тут і тепер", то їхні мами й бабусі ностальгують у режимі "там і тоді". Грубо кажучи, їм зрозуміліші пригоди Остапа Бендера і позитивно резонують смішні "петлюрівці" в Малинівці, ніж модні "Тигролови" чи "Конотопська відьма". І лишають байдужими сучасні постановки бродвейських хітів "Кабаре" й "Чикаго". Вони просто ніколи не бачили це в кінотеатрах. І взагалі, Саллі Боулз, Роксі Гарт чи Еріка, привида паризької Опери, в їхньому культурному просторі ніколи не було. Про українську класику, яка переживає нове прочитання й переосмислення, я взагалі мовчу.

Нарешті, є третя категорія. Українці, переважно жінки, вікової категорії 35-45 років, котрі працюють реалізаторками на численних базарах. Час між обслуговуванням не аж таких активних покупців вони проводять перед екранами гаджетів. Інтернет дозволяє дивитися фільми й серіали - і вгадайте, якою вони мовою? Навіть створені в Україні до 2022 року занурюють у зрозумілий російсько-радянський світ.

Це не аналог декларованої в Голлівуді "фабрики мрій". Це - машина часу, яка переносить у зрозумілий світ без війни й української мови в широкому вжитку. Штучність цієї російської вуха не чіпляє, натомість раз по раз чуєш нарікання на штучність української від тих, хто дотепер нею не оперував. Тобто, обираючи російське, ця категорія українців обирає справжнє, хай би там як таке не сприймалося.

Немає сенсу вчергове закликати створювати якісні продукти українською мовою. Все одно - дивись Митця, - російська агресивніша, а отже, сильніша. Тим більше, не було, нема й не буде чіткого визначення, яке "українське" вважати якісним і чому. Бо, наприклад, співак Роман Скорпіон вважає свої пісні якісними, і його прихильники згодні з ним. Як згодні із високою якістю творів посередніх письменників їхні дружини. Всьому українському простіше й вдячніше просто бути. Доведено "Територією А": колись пропонований ними контент називали примітивним, тепер - культовим. Що менше буде російського, що менше реверансів у його бік - то більше в українського шансів. Та й зрозумілішим воно стане.

Gazeta.ua