Пекло Вугледара триває: наші захисники у ще більшій небезпеці
Вугледар тримався до останнього - кров'ю і життям бійців 72 мехбригади імені Чорних Запорожців. Вийти з оточення вдалося не всім - але куди вийшли ті, кому "пощастило"?
72-га виходила з Вугледара важко, з великими втратами. Перед цим росіяни уже встигли з'явитися коло поваленої вежі ЛЕП на дорозі від Богоявленки і навіть обладнати вогневі позиції в гаражах за кладовищем.
Все там рідне мені, кожен квадратний метр. В тих гаражах ми колись ховали одну із своїх машин, коло гаражів одного разу ми навіть піймалися на дріт пікапом - на дорозі валялися сталеві проводи, обірвані нещодавнім прильотом.
...не усім вистачило сил вийти. На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших
72-га виходила тяжко, криваво. Багато техніки згоріло. До того кілька днів агонії взятого у облогу міста виснажили захисників, і коли вранішній сіряк наступив, не усім вистачило сил вийти. На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших.
За дивним законом життя, в ці дні, коли моя рідна бригада виривала з м'ясом себе з Вугледара, люди по країні сиділи у кав'ярнях і кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музик; лунали і щирі, і ритуальні вітання захисникам - а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще. І я не маю знання, не маю сили, як зв'язати назад ці два світи, кожен з яких невпинно йде своїм шляхом
Поки ми там були, ми переродилися. Були ми народжені тут, у Києві - а стали народженими в полях і підвалах Вугледара; тепер ті пустоти, пронизані залізом - наша батьківщина, а на столичних вулицях ми - приїжджі й чужі. Якісь невідомі нам люди повиростали за ці три роки, заповнили собою тротуари і метро, на їх обличчях - нові гримаси.
Тепер 72-га - звір, якого вигнали з його лігва, ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і фпв-дронів
Вони якісь світлі, напівпрозорі; ми ж - брудні й темні, ванни і барбершопи не виженуть з нас цю темінь. Тепер 72-га - звір, якого вигнали з його лігва, ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і фпв-дронів. Горизонт радіоуправління у росіян з висоток Вугледару простирається тепер на кілометрів 15, ледь не до самого Курахового.
Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-га, моя перша на цій війні і навіки рідна бригада (хоч я давно вже не у ній) не була стерта в пил в смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки могутнього колись бойового організму не було знищено остаточно, щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог.
Коментарі