Від війни страждають усі. Але є декілька "але"

Існують ті, хто отримує мазохістичне задоволення від того, що відбувається з країною

Відкриття дня: в Україні є овердофіга людей, котрі справді відчувають якесь мазохістичне задоволення від того, що відбувається з країною і як страждають українці. При чому вони теж страждають з усіма, але задоволення від "а я ж казала" перекриває всі жахи війни.

Це чимось схоже на друге пришестя Христа для релігійних фанатиків, який прийшов нарешті і палить усіх грішників пекельним вогнем онлайн. Так, палить і їх, але яке задоволення спостерігати за тим як горять всі, кого зневажали і хто бісив.

Ці люди стискають губи в ниточку і знизують зверхньо плечима. "Страждаєте? Що ж, ви це заслужили". Ці люди стоять над жертвою ДТП, якій автівка переїхала ноги на пішохідному переході, заглядають щиро в очі і питають: "А ти чого не дивилась по сторонах? Можеш на мене ображатись, закривавлена людино з переламаними ногами, але ти це заслужила. Не ображайся, але це правда." І йдуть далі, задоволені собою.

Ці люди отримують оргазмічне задоволення від настання справедливості і кари й побачили її у війні в Україні. Так, звісно, шкода, українці, що з вами таке відбувається, але ж.... За останні роки після "але" українцям приносять дуже багато гидких маніпуляцій. Зате можна чітко тепер визначити, що кожен, хто вживає "але" – тобі не друг.

Так, страшна війна, але нашо ви бомбили Донбас 8 років?

Так, руйнують ракетами цивільні будинки, але нашо ви там ховаєте ППО поміж них?

Так, у вас мільйони біженців, тисячі убитих, сиріт і покалічених, але чому ви такі невдячні?

Знайте: якщо людина вживає слово "але" про війну і українців – перед вами маніпулятор. Хай навіть після "але" йтимуть мегакрасномовні метафори, контраргументи і риторичні прийоми.

Оригінал