Яка різниця між "шльопками" на площі та "червоною калиною" в пісочниці

По-справжньому незалежність відчуваєш лише тоді, коли її у тебе видирають пазурами

Незалежність коштує дорого. І ти відчуєш це не тоді, коли "шльоп-шльопки" танцюють на площі біля Михайлівського собору. Коли у тебе видирають її пазурами — ти притискаєш її міцно до себе і кажеш: "Це моє, не віддам". Коли рубаєш загарбницьку руку — ти усвідомлюєш, як добре жити в своєму домі і на своїй землі. Без цього — ми гості на семи вітрах.

Коли 1991-го проголосили незалежність, глибинні народні маси не знали, скільки поту і сліз було пролито попередниками за цей акт, за це право. Коновалець, Шухевич і Бандера десь пускають чоловічу сльозу, коли чують, як зараз діти в пісочниці співають "Червону калину".

Незалежність тотожна життю. Коли "Азов" і ЗСУ, по суті, нині підхопили славні знамена УПА, Січових стрільців і славних предків армії УНР.

Немає незалежності — тебе пристрелять у потилицю і прикопають у простирадлі на галявині біля церкви. Тебе вкрадуть, якщо ти дитина — і віддадуть на поталу родині садистів і алкоголіків в російських єб**ях. Тебе зґвалтують, а коли награються — спалять тіло на килимах.

Таке було уже не раз. Але чимало хто на історії України самокрутки вертів і бутерброди складав — тому усі достроково здають ЗНО, на власній шкурі.

Я почула влучну цитату від українського військового у спільному вітанні головнокомандувача з захисниками: "Наша незалежність нам подарована, а наша справжня незалежність полита кров'ю".

Незалежність коштує дорого, і в першу чергу це про відповідальність.

Відповідальність влади.

Відповідальність суспільства.

Готовність брати і лупати сю скалу.

Ми єдині у себе на всій землі, й більше таких не буде.

Не прощайте ворогам. Шануйте друзів. Не довіряйте брехунам. І завше кажіть: "Я є, я був, я буду".

Я мрію, щоб невдовзі в України було два головних свята: Різдво як приналежність до західного культурного коду. І наша незалежність – як вища цінність. І не буде міфів, малоросійських слюней і братства з ворогами, яких бентежить сам факт нашого існування. Смішно було читати, як один вусатий сьогодні говорив про братство.

Вірю, що ті почуття, ту силу, яку відкрили в собі мільйони приспаних українців, вони пронесуть і передадуть далі. Так треба, щоби "ніколи знову". Щоби наші вороги не напоїли сонним зіллям знову.

А зараз вірте в ЗСУ, у власний здоровий глузд. У власні сили, навіть, коли здається, що вони покидають. Слава Україні! Смерть ворогам!

Оригінал