Організаторам книжкових ярмарків є чого повчитися в продавців городини на базарі

Є дві умови, без яких ніщо "не злетить"

"Гарно бути вдома!" - розчулено сказала я позавчора в Борисполі немолодій прикордонниці, котра переді мною терпляче, по-домашньому заспокійливо тричі (!) щось допояснювала дядькові, який, уже пропущений крізь кордон, тричі вертався до її віконця щось іще доперепитати. Бо й справді - гарно...

А вчора подалась на недільний базар - нестак по садовину-городину, як по концентроване скупчення живої рідної мови (за три тижні скучила):

- Беріть, беріть, добрі яблучка, рвані, не трушені...

- Е, "Слави" вже нема, ми свою ще зранку розпродали, вже вона одходить...

- Добирайте, дівчата, грушки, додому хочу! Не пожалкуєте, кажу вам, солодка як мед!

- Здоровенькі їжте! - насипаючи (формула ввічливости, а я тільки потім згадую, що відповідати треба - "Торгуйте здорові", не в прошивці воно вже мені, ех...).

- А мені, доню, отих слив, ні, угорок, о, і ще кизилу дві склянці! - (це так мило, коли міська старушка раптом починає радісно, не затинаючись, шпарити кличним і двоїною!)

- А де це ви цих раків наловили?

- Та це не я, це хлопці напечерували... на Случі...

- Та ви понюхайте, понюхайте, що це за помідор! Пахне - як жінка лісом! - (помідор, по правді, не так уже й пахне, але дядько отримує від мене свій виторг - за текст!)

- Ходіть здорові! - (це теж формула ввічливости, селяни рідко кажуть "до побачення").

І так далі.

Менш ніж за годину, всього лиш повештавшись туди-сюди в пошуках улюблених сортів, я отримую купу практичних порад (наприклад, як правильно варити раків), дещицю філософських роздумів (наприклад, про довіру до людей), порцію гумору і навіть ціле село в Черкаській області, де мені завжди будуть раді на сільськогосподарських роботах. Ну й торбу наїдків, зрозуміло, але то вже за гроші, то вже - економіка, Сміт, Маркс, Гаєк і хто там ще, все це можна замовити додому з доставкою й зекономити час, але ярмарок, панство, - будь-який, харчовий чи книжковий, - це ще й спілкування, ба навіть насамперед спілкування, за визначенням і спервовіку: рештки давньогрецької агори, те, що по-англійському зветься small talk, і ніколи ніяким онлайном цього не замінити...

Так от, я до чого це. Начиталась я про цьогорічний "сумний і невеселий" Львівський Форум - де і з видавців, і з відвідувачів побрано було плату (з перших за місце, з других за вхід), а саму програму (власне "агору", оту саму "small talk-балачку", в ході якої книгороби всіх ґатунків мають розповідати про свої й чужі книжки, як дядько на базарі про свою садовину) порозтикано по місті не знати де й для кого, - і подумала, що наших арт-менеджерів треба було не тільки на Франкфурти з Едінбурґами возити, а ще й посилати отак бродити по міських базарах, щоб вони бачили, "звідки воно все виросло" (у Франкфуртах з Едінбурґами не було перерви тяглости у вільній торгівлі, тому там це речі самозрозумілі, а в нас Контрактова площа майже 70 років Червоною звалась!), - а то ще й виставити, для експерименту, десь на такому базарчику, між домашніми огірочками й контрабандними сирами, столика на книжки і посадити на день просунутого арт-менеджера - розпродати кілька пачок на свій вибір, тих, про які тобі цікаво розказати людям... Слабо?

І тоді, може, не треба буде всоте пояснювати, що для успіху книжкового ярмарку - як усякого ярмарку взагалі! - є всього дві умови - тільки дві, але обов'язкові, без яких ніщо "не злетить":

1. любити книжку, тобто ті "яблука", які виносяться на люди, з усім вкладеним у них чиїмось трудом відповідно;

2. любити людей - принаймні настільки, щоб чесно хотіти їх тими "яблуками" нагодувати (поділитися тим, що любиш сам).

Дуже просто, насправді. І стовідсотково надійно.

Оригінал