Нам треба ще 40 років ходити пустелею і по краплині вичавлювати із себе рабів

Про Лісок та його проблеми

Є у Полтаві район з промовистою назвою Лісок. Колись це було селище, огорнуте з усіх боків величезними дубами, які і донині можна де-не-де зустріти.

Потім була війна (Перша чи Друга світова - я вже не знаю), і дуби порізали на дрова для паровозів.

До речі, паровозне депо, як і паровозоремонтний завод, були поруч, а жителями Ліску були, в основному, машиністи, диспетчери, провідники, колійники, робітники заводу та всі решта, хто хоч якийсь стосунок мав до рейок та шпал.

У старій частині Ліска серед незліченної мережі вулиць з-поміж хат-мазанок, обкладених цеглою, була лише одна асфальтована. Не тому, що її жителі були якісь особливі, а тому що вона мала дещо стратегічне значення - дорога на Харків. І звалася вона Харківська.

Решта вулиць та провулків мали ґрунтові дороги, що перетворювалися на болото два сезони на рік, замерзле болото - взимку, і висохле болото - влітку.

Так ходить така легенда.

Наприкінці радянської доби на вулицю Копяка (сусідню до Харківської) бригади шляхобудівельників навезли гори щебеню. І повідомили місцевим, що завтра приїде асфальт і буде їм асфальтована дорога.

Зраділи місцеві мешканці! І за одну ніч розтягнули той щебінь по подвір'ях. Кому фундамент підсипати, кому доріжку у дворі зробити.

Приїхали робочі з асфальтом, побачили це все і кажуть:

- Ми зараз поїдемо. Приїдемо після обіду. Якщо щебінь повернете - буде вам дорога.

Щебінь ніхто не повернув. Тож робітники, почухавши потилиці, поїхали геть до кращих часів. Ці часи на вулиці Копяка не настали досі. Я сьогодні перевіряв спеціально. Особисто.

Звісно, то не лише у мешканцях цієї вулиці проблема.

По-перше, багацько жителів Ліска завжди так жили.

Наприклад, більшість парканів в селищі мали або зелений, або бордовий колір, що підозріло збігались з кольором тепловозів ТЕП-60, ТЕ-116, що базувалися в депо, та тепловозів М62, що ремонтувались на тепловозоремонтному заводі.

До речі, один геній навіть вифарбував свій гараж в яскраво помаранчевий. Такий само, якими були тепловози ТЕП-70.

Велика кількість гаражів в Ліску - це порізані навпіл товарні вагони. Які різали у місцевому вагонному депо.

Особливо шикарним гаражем є половина вагона-рефрижератора, до речі.

Коли розбагатію - куплю. Дитячі мрії, знаєте.

По-друге, на Лісок та його проблеми полтавська влада завжди заплющувала очі.

Сюди обіцяли шляхопровід, щоб люди годинами не стояли на залізничному переїзді.

Швидкі та пожежні теж.

Помріть-горіть, зараз ніколи, приходьте ніколи.

Але доля шляхопроводу така сама, як у метро на Троєщину в Києві.

Тут же в Ліску я особисто з другом збирав підписи під зверненням до влади, аби воду в селище давали в крани не тільки вночі, а й вдень.

А щодо доріг - то взагалі сум.

Навіть після Революції гідності тут проасфальтували знову ж таки Харківську і початок ще кількох вулиць.

Мабуть, щоб комісіям здавалося, що асфальт всюди-всюди, нащо туди їхати перевіряти і так все видно.

То чого мені це все про мій рідний Лісок згадалося.

Почали ми з сином Марком гуляти тутешніми місцинами і три дні тому помітили, що на дитячий майданчик навезли величезну гору піску. Таку велику, що в пісочницю все не влізло, то насипали обабіч теж.

Вже вчора купа стала вдвічі меншою.

А сьогодні - втричі.

Причому ми з Марком якраз застукали на гарячому жінку, що совком в пакет набирала пісок.

- Нащо ви забираєте пісок з дитячого майданчика?

- Ой, синку, та мені лише два відра погріб підсипати.

- Вам два відра, комусь відро - от вже й купи немає. Ця купа ж на наші податки привезена. Нащо розтягувати? Що, не можете один раз собі машину піску замовити?

- Синку, в мене мала пенсія.

- Так вона і буде малою, бо хто податки платитиме, якщо і з дитиною ніде погуляти, і розкрадають те, що на податки куплено.

Та й пішла вона. З пакетом.

Це при тому, що поруч з тим майданчиком озеро та річка, де піску - хоч залийся.

То я до чого.

Оця вулиця Копяка якраз впирається в цей дитячий майданчик.

Мабуть, місце прокляте.

40 років нам ходити цією пустелею. І по краплині щодня рабів із себе вичавлювати.

40 років, кажу я вам.

Оригінал