В Україні зароджується еластична диктатура

Зеленський не ламає через коліно – він обнімає. Не розганяє майдани, а розчиняється в них

Запит на диктатуру виникає тоді, коли національні еліти провалюють свою місію. Коли пастухи воліють лише стригти отару, забуваючи виганяти її на полонину, годувати, напувати, лікувати та захищати. Якщо такий стан триває достатньо довго, вівцям врешті-решт спадає на думку запросити "санітара лісу" покарати пастухів. Правління хижака завершується для овець як правило плачевно, але поки він перегризає горло не баранам, а пастухові, отарі зазвичай подобається.

Перше, що узурпує диктатор, - це право говорити від імені "простого народу". Класична конфігурація диктатури: народні маси на чолі з харизматичним лідером проти остогидлого корумпованого істеблішменту. Якщо лідер достатньо харизматичний і самовідданий, а еліти - достатньо скомпрометовані в народних очах, їхні шанси у протистоянні з потенційним диктатором мінімальні.

Ця схема чудово описує ситуацію в Україні на початку цього року. Народ повстав проти остогидлих еліт, які його десятиліттями стригли, але забували напоїти, нагодувати і вивести на полонини. Саме цей запит на радикальні зміни і "новий початок" визначив наперед розгромну перемогу Зеленського. Якщо Порошенко у 2014 дуже переймався, чи можуть обрати українці президентом того, хто ні разу не очолював уряд, то в 2019 році будь-яка державна посада в біографії грала проти претендента на головний кабінет в країні.

Але далі все пішло не за класичною схемою. Замість обрати президентом справжнього мачо, "чоловіка з найвищим рівнем тестостерону в крові", українці проголосували за кандидата, якого критики слушно називали "книжкою-размальовкою", оскільки він нагадував не альфа-самця, а криве дзеркало, яке наче фокусувало і передражнювало все, що було найгіршого в українському політикумі.

Класичні диктатори прагнуть бодай символічно "отиметь" всю країну, запліднити її своїми (нерідко божевільними) ідеями. А народ в екстазі прагне "подарувати фюреру дитину". Всі, хто екстазу не відчуває, але продовжує критично сприймати реальність, опиняються в екзилі чи у в'язниці.

Зеленський точно не схожий на мачо, і він точно не одержимий ідеєю, яку прагне нав'язати Україні. Він енергійний, але ре-активний та ре-флективний. Швидке перетворення в результаті протестів "формули Штайнмаєра" на "формулу Зеленського" з майже протилежним змістом свідчить про максимальну еластичність чинного президента. Як сказав один мій товариш, не здивуюсь, якщо президент очолить майдан проти самого себе. Він точно не голова - він шия, яка моментально обертається на спалах чи крик.

Схоже, в Україні на наших очах зароджується еластична (якщо завгодна феміністична за сутністю) диктатура. Не даремно найбільше виборців Зеленський відібрав саме у Юлії Тимошенко. Якщо ЮВТ часто називали "єдиним справжнім чоловіком в українській політиці", то Зеленський - це перша справжня жінка на троні. І тому виборець ЮВТ (і не тільки) інтуїтивно пішов за ним. Бо він не ламає через коліно - він обнімає. Він не формує реальність - він сам приймає її форму. Він не розганяє майдани - він розчиняється в них.

Схоже, ми на порозі метамодерної еластичної диктатури. В якій соціологія буде важливіша за Нацгвардію. В якій за ніч з Клеопатрою треба буде розплачуватись життям (в умовах сучасної України - в'язницею). Бо наразі ми спостерігаємо тільки початок історії, яка нагадує традиційне сходження диктатора до влади: неспроможність еліт, ірраціональна народна любов, управління країною в ручному режимі, фактичне підпорядкування парламенту, уряду та силовиків, судам - підготуватись...

Та слід розуміти, що вся ця концентрація влади - річ суто інструментальна. Вона нічого не говорить про те, як Зеленський її використовуватиме в майбутньому. Але вже зараз можна стверджувати, що з огляду на його еластичність та залежність від народної любові, він точно не почне розвертати плин річок чи (як Туркменбаши) рятувати пінгвінів.

Він дивитиметься на соцопитування - і мінятиме уряди та парламенти, генпрокурорів та суди. Сподіваюсь, згодом він зрозуміє, що замало посадити олігарха Порошенка - аби тебе любив народ, слід відправити до нього в камеру також "відповідального за корупцію в адміністрації Зеленського" олігарха Коломойського. Слід сказати Рябошапці, аби разом з поданням на зняття недоторканості з Дубневича не забув підготувати аналогічне - на Медяника. Посадивши під народні овації попередників та попередників попередників, він змушений буде перейти до своїх.

Воднораз еластична диктатура не знає, що робити з економікою. Бо, щоб економіка ударно зростала, треба брати відповідальність на себе і ухвалювати непопулярні рішення. А потім не сахатися зі сторони в сторону залежно від результатів соцопитувань, а наполегливо втілювати їх в життя. А це означає, що тебе все одно пікетуватимуть: якщо не ФОПи, то шахтарі Ахметова чи пролетарі з заводів Коломойського, якщо не фермери, то "кріпаки" Бахматюка. І тому показові посадки (життя за ніч з Клеопатрою), які подобаються народу, майже невідворотні. Якщо почне саджати своїх, пробачать все - навіть порожній холодильник. Бо відкладений запит на справедливість в Україні давно переважає запит на добробут.

До речі, якщо міняти депутатів, уряди та силовиків доволі часто, у Зеленського навіть є перспектива вивести особливий сорт "государєвих людей", яких фактично не залишилось в Україні: чесних, дисциплінованих та компетентних. І тоді можна бути починати говорити про "розбудову держави". Бо якщо в тебе кізяки замість цегли, за яким проектом не будуй, все одно на виході буде самі знаєте що.

Чи перетвориться Зеленський на метамодерного еластичного диктатора - питання відкрите. Але вибір у нього наразі невеликий: або починати експеримент вже зараз, поки рейтинги ще зашкалюють, а влада вже сконцентрована у його руках, або починати планувати повернення у "95 квартал": всенародна любов, щойно відчує себе зрадженою, дуже швидко перетвориться на всенародну ненависть.

Був звичайно третій варіант: почати розбудову інституцій замість концентрації влади. Але, схоже від нього на Банковій остаточно відмовились.

Оригінал