Герої не помирають

На жаль, це лише метафора

Герої не помирають.
На жаль, це лише метафора.
Герої ідуть до раю
по сходинках ескалатора.

Ступають ледь-ледь, непевно,
своїми хиткими кроками
над містом, що стало пеклом,
спокушене лжепророками.

На зустріч до побратимів,
кросівками й черевиками,
ступають вони незримі
над шепотами і криками.

Здіймаються над дахами,
полями і автострадами,
над щирими ворогами
і друзями, що їх зрадили.

Герої не помирають.
В словах цих легка іронія,
мов м'яч, що виходить в аут
на розпач аудиторії.

В словах цих сарказм нестримний
й обожнення ґравітації,
невіра, що є ґольфстріми
небесної навіґації.

І не розпізнати профіль
у білій обмотці савана.
Земля завше має профіт
з героїв, яких ми славимо.

І там, де стежки едемські,
їх стрінуть крилаті ангели,
немов із реклами "Пепсі",
всі юні, з вустами спраглими;

і слухатимуть уважно
їх розповіді незв'язної
уривки про те, як страшно
померти із волі власної.

Ясніше за сяйво рампи,
за блиск на склепінні храмовім,
крізь їхні наскрізні рани
нам світять зірки вольфрамові.