Колись було більше отаких холодних зим, як оця. Ну, скільки це — більше? Мабуть, дві чи три, але тоді то означало половину мого життя. І ми з бабою, материною матір"ю, днями сиділи на печі. Нам обом хотілося погуляти. А хіба довго погуляєш на морозі? І ми бралися його проганяти. Баба знала один язичницький спосіб, який я дуже любив. Це робилося ось як. Треба згадати побільше лисих і при цьому приказувати:
— Дід Мартиненко лисий — пересядься, мороз! Йосип Йосипович лисий — пересядься, мороз!
Треба було згадувати тільки тих лисих, яких ти близько знаєш. От Хрущов — лисий же, і ми його знаємо, так не близько ж знаємо. А жаль — бо інколи лисих не вистачало, щоби прогнати великий мороз. І на другий день ми перебирали їх знову. Баба казала:
— Наш Сашко лисий — пересядься, мороз! Наш Хведя лисий — пересядься, мороз!
Після цього баба трохи плакала. Бо вслід за цими бабиними синами згадувався сам собою ще один — Іван. Він теж був лисий. Але як прийшов із Колими, то скоро й умер, а мертвих лисих згадувати не можна, вони од морозу не помагають. Може, тут треба теплої живої лисини, хто його зна. Щоби збільшити список, ми іноді обговорювали кандидатуру однієї баби, про яку всі знали, що вона лиса, хоч ніхто й не бачив, бо на ній хустка. Цю бабу ми так ні разу й не затвердили в списку — бо тут треба, щоб усе по-чесному.
Нам обом хотілося погуляти
А потім якось настали такі зими, що я їх уже не боявся. Тільки раз, в армії, дуже хотілося повторити ту гру. Але тоді навколо було мало лисих — замполіт першого батальйону та ще один штабний полковник, ото й усе.
Тепер тих, що колись од морозу помагали, давно нема. Є інші, кого близько знаю.
— Матвєїч лисий — пересядься, мороз! Вітя Нікіпєлов лисий — пересядься, мороз!
Нічого, скоро він пересядеться.
2 
1
Коментарі
15