Мій юний друг Юрик шукає роботу.
Ми з ним перебрали багато занять — доглядати тигрів у зоопарку, косити траву в дворі Софійського собору. Але Юрик влаштований так, що найзрозуміліша йому річ на світі — це музика. Тут він знає, що до чого, і йому не треба знати правил безпеки, набувати вміння й досвіду.
Утім, не скажеш, що він зовсім непрактичний. Після того, як Юрик покинув нашу установу, він зателефонував мені й сказав:
— Там у мене на столі лежить ватрушка. Ви ж, глядіть, не прикидайте її своїми паперами, бо вона зачерствіє!
Отже, він вирішив шукати роботу десь ближче до музики. Спершу знайшов фірму, де треба було пакувати музику. Тобто пакувати диски, на яких вона записана.
На ту роботу було в нас із ним немало надій. Юрик пішов туди, спробував, і йому не сподобалось, бо це треба вміти. Зрештою, це, мабуть, не складніше, аніж зав"язувати шнурки черевиків. Але я сам їх і досі зав"язую неправильно, смішним способом — так усі кажуть. Отож, я розумію, чому Юрикові не підійшов той пакувальний заробіток. Якийсь час він переживав, а потім найнявся писати анотації до тих самих дисків. Тобто робити те, що розуміє. Тепер Юрик іноді телефонує мені, зачитує дещо з написаного — про реквієм Моцарта чи про колискову у виконанні Іво Бобула.
Це не складніше, аніж зав"язувати шнурки черевиків
Потім я йду покурити й зустрічаю в коридорі колегу, поважного й солідного, з плавною ходою — я б теж хотів так ходити. І ось він іде й наспівує: "А дєвочка красівая із нашего звєна...".
Я питаю, що це з ним, і він пояснює, що колись був піонервожатим. У нього в голові тих пісень штук двісті. Ото бува як причепиться якась, то ніяк не одчепиться, зараза!
2 
1
Коментарі
2