Про призначення сільських котів більше задумуєшся зимою, аніж літом. Бо, починаючи з весни, у них з'являється багато важливих справ десь на відстані од двору. Особливо, якщо у тебе не кицька, а кіт, а твоя хата стоїть на одшибі. Отож котові доводиться ходити на гульки далеко, а там він може затриматись і не прийти на обід або вечерю. І його немає день чи два, а то й довше — якщо річка розіллється й кладку затопить. Ну, він і сидить на тому березі й жде, доки спаде вода.
А от зимою твої коти живуть з тобою в одній хаті й виходять звідти на холод рідше, ніж ти сам. Оскільки в тебе хазяйство, ти — мусиш, а вони — ні. Через те іноді здається, що це ти тут у них у приймах, а не вони у тебе. І це — у селі, де, здавалось би, нічого нікому не дається задарма і нікого не годують просто так. І звідки у них право жити в хаті з нами? Такого права тут немає більше ні в кого, хіба що в малих курчат або гусенят, поки підростуть.
От і думаєш собі про цю таємницю котячої необхідності. Вважається, що вони тут для того, щоб ловити мишей. Вони це знають. Іноді принесе тобі мишу, покладе коло порога: ось, дивись, я недаром хліб їм. Цей аргумент ніби лежить на поверхні, і ми обоє знаємо, що він сумнівний, бо всіх мишей неможливо переловити, на місце спійманих прийдуть інші.
Взагалі, миші — окремий народ, у них свої загадки менталітету. Буває, що вони поводяться як риби, коли немає кльову. Отак і миші перестають ловитися, хоч ти кладеш у мишоловку трохи борошна чи шматочок сала. Ні, справа не в мишах. Це так тільки говориться, щоб не признаватися ні собі, ні людям, що ви з котами майже рівні між собою істоти. І до кінця це розумієш, коли живеш сам, і в хаті не стало кота. І добре, якщо вечорами співає цвіркун, що зостався тут ще з літа.
2 
1
Коментарі
3