Продати піаніно

Точно пригадую, що я впирався як міг.

Вісім років тому дружина вирішила, що донька — майбутній музикант.

— Треба купити піаніно, — сказала Надя.

Коли уявив, що мушу заносити його на шостий поверх — ледь не зомлів. Сказав, що тільки через мій труп. Та жінка знайшла вихід. Купила електронну "Ямаху". Коштувала вона тисячі три, але в кредит вийшла вдвічі дорожчою.

Світлани вистачило на кілька тижнів. Потім донька категорично заявила, що музика — це не її. Піаніно я спакував і запхав на шафу. Ще рік виплачував позику.

Років зо два тому потрібні були гроші. Дав оголошення на OLX. Покупці зателефонували миттєво. Єдине, просили дати їм картку "Ощадбанку", бо з Приватом у них проблеми.

Згадав, що у сусіда Миколи в Тальному — картка "Ощадбанку". Він не опирався. Згодом зателефонував, сказав, що грошей ніхто не прислав, зате дзвонили із служби безпеки банку й питали три останні цифри з смс.

Добре, що грошей у Миколи на картці не було. Шахраї такої підлості не очікували.

Я зрозумів, що так просто "Ямахи" не позбудуся. У січні наважився на ще одну спробу. Зателефонували з Вишневого під Києвом. Погоджувалися купити за три тисячі. Відправив "Новою поштою". За кілька днів дзвонять:

— Ваше піаніно убите, — доводить чоловік на тому кінці дроту. — Пошкрябане, динаміки нікудишні. Я дам за нього від сили тисячу.

Я зрозумів цю гру. Новий інструмент він хотів узяти за безцінь.

— Повертайте, — кажу. — За тисячу не продам.

Коли клята "Ямаха" повернулася, думав, що скину її з шостого поверху. Однак невдовзі пролунав іще один дзвінок. Цього разу не торгувалися. Інструмент забрали, гроші вислали. Я повірив, що дива трапляються. Коли вже спав, пролунав дзвінок.

— Дякую вам! — кричав жіночий голос. — Дуже гарне піаніно.

Я пішов до холодильника і випив чарку горілки. Уперше за кілька днів заснув по-справжньому.

×