План на понеділок був простий: піти на прес-конференцію черкаської опозиції, потім узяти коментар у колишнього віце-спікера Миколи Томенка та спробувати домовитися з президентом київського "Динамо" Ігорем Суркісом про інтерв'ю.
На прес-конференцію приходжу об 11.00. Доки вона розпочнеться, пробую додзвонитися людям, які мене цікавлять. Починаю з Томенка. Він видається доступніший. З інтервалом у кілька хвилин телефоную тричі. Слухавку ніхто не бере. Тим часом зала починає заповнюватися. Залишаю Томенка в спокої і дзвоню до Суркіса. Те саме! Гудки йдуть, але ніхто не відгукується.
Не вірю своїм очам – Суркіс
Тим часом починається прес-конференція. Як тільки перший оратор розтуляє рота, в залі западає абсолютна тиша. У цей момент у мене голосно дзвонить телефон. Дивлюся на екран і не вірю своїм очам – Суркіс. Оце так олігарх! Побачив пропущений дзвінок і сам зателефонував. Прожогом вискакую в коридор, забуваю привітатися, але про інтерв'ю домовляюся.
Про Томенка згадую лише у вівторок. Дзвоню – марно. Середа, четвер – те саме. Пишу есемеску. Представляюся, називаю видання й тему коментаря. За 3 хвилини мені телефонує Микола Володимирович.
Наступного понеділка знову йду на прес-конференцію. Згадую, що колега Захар у телефонній книжці "регіонала" Чечетова якось підгледів номер Януковича. Тепер маю роботу. Якщо Віктор Федорович не передзвонить сам, діставатиму його есемесками.
2 
1
Коментарі
7