У Тальному я відпочиваю душею. Приїжджаю вихідними й ходжу в ліс або на берег Тікича. На Покрову гостюємо всією сім'єю. Старша донька шле фотографії краєвидів знайомим французам.
"Ірино, — отримує повідомлення у відповідь. — Краєвиди просто чудові. Ми днями будемо в Києві. То приїдемо до вас у Тальне на кілька днів".
У мене холонуть нутрощі.
— Як же вони приїдуть? — говорю Ірі. — Тут же стара хата й без ремонту.
— Вони питали, чи є в Тальному готель, — утішає Іра.
— Але хату точно подивляться, — кажу без тіні сумніву.
Наймаю бригаду й даю завдання зробити бодай косметичний ремонт у кухні. Люди працюють до півночі. Клеять шпалери, фарбують підлогу. Тиждень проходить напружено. У п'ятницю ввечері знову їдемо з Черкас у Тальне. Іра отримує повідомлення.
"Поїздка скасовується. Тальне далеко від Києва, — пишуть французи. — Ми не встигаємо".
У мене відлягає від душі.
У суботу з самого ранку з меншою донькою йдемо на річку. Доходимо до повороту Тікича. Ця місцина в Тальному зветься Макотерчик. Чути сигнал телефона. Світлана переглядає повідомлення.
— Це Фін написала, — ховає телефон. — Приїде весною. Хоче побачити Київ, Канів і Черкаси.
Минулого літа молодша три дні гостювала в подружки з Бельгії, з якою познайомилася в таборі. Запрошувала її в Україну, але тоді мати дівчину не пускала, бо тут війна.
— Вона вже взяла квитки в Україну на квітень, — добиває Світлана.
Новина мобілізує мене. Складаю план: треба замінити двері в черкаській квартирі, зробити ремонт у коридорі, купити меблі в кімнату Світлани. А головне — знайти гроші.
Повертаємо до хати. Я повідомляю новину жінці. Надія замовкає на кілька хвилин.
— Оце тобі безвіз, оце тобі Порошенко, — бурчить.
Наступного ранку вона запізнилася зі сніданком. Розслабилася на новій кухні.
2 
1
Коментарі
1