Серед спеки на мене напав бронхіт. Довелося ходити на інгаляції у лікарню. І там я дізналася, що щаслива. Про це розповіла літня жіночка, яка теж дихала сіллю разом зі мною. Протягом півгодинної процедури тітонька розповідала про себе і своїх знайомих. Може, у тому кабінеті вона лікувала зовсім не бронхіт, а самотність. Між приступами кашлю заговорили про щастя.
— Моя подруга — дуже багата. А щастя нема. Бідолашна вирішує купу проблем: куди поїхати відпочивати — на Багами чи Мальдіви, яку машину купити, у якого дизайнера сукню замовити, — розповідає сусідка по інгаляції.
І бачу: сама вона вірить у такі нещастя подруги. Каже, великі гроші на ту знайому звалилися недавно. І та почала худнути й марніти. Трішечки ожила, коли їй подарували песика. Почала годувати його м"ясом з базару, щотижня водити до ветеринара. Та той собака днями з"їв бутерброда, якого з собою принесла хатня робітниця, і наклав на персидський килим. Отака жахлива історія.
Собака наклав на персидський килим
Наслухалася я про чуже горе і відчула власне щастя. Отам у процедурному кабінеті зрозуміла, що воно в мене є. Просто воно таке тихе й стабільне, що я до нього звикла. Таке собі нормальне щастя, моє. Діти здорові, мама жива, люблю чоловіка, друзі у гості ходять і грошей вистачає від зарплати до зарплати. Тим живу, і все в мене гаразд.
Поверталася додому й усміхалася тому відчуттю щастя. Перехожі озиралися. Може, заздрили? А ввечері знову кухня й плита. Але дивно: приготування вечері лиш поглибило моє усвідомлене щастя. Бо я це робила для людей, яких люблю, яким я потрібна. І в нас немає проблеми, куди їхати — на Багами чи Мальдіви. Ми їдемо до Криму. А ще в нашій квартирі немає килимів і песика. А якщо з"явиться, то буду за ним прибирати й радіти, що він є.
2 
1
Коментарі
1