— У Майдані участі не брав. Але 1 березня розпочали набір бійців у нашому Олександрійському військкоматі. 2 березня вже був там. Відмовили, бо мав 45 років, а беруть до 40, — каже боєць 34-го батальйону, 57-ї бригади Збройних сил 49-річний Ігор "Мухтарич" Бектиміров.
Ігор Бектиміров народився 1 листопада 1968-го в туркменському місті Чарджоу. Служив у прикордонних військах на кордоні з Китаєм. Працював водієм. Пішов добровольцем в АТО. 7 травня святкували 4-річчя створення 34-го батальйону.
— За плечима маю строкову службу, війну в Афганістані. Я — технік, розбираюся в авто. Сказали шукати добровольчий батальйон.
Коли потрапили на війну?
— У вересні 2014-го. На третю хвилю мобілізації підняли призовний вік. Зранку пройшов комісію, ввечері був у батальйоні. Зайшов у стройову, а там Костянтин Васильович, наш ротний. Призвали в той самий день. З усього призову лише ми мали досвід служби. Він — у десантних військах, я — в прикордонних. Сашко Бутенко з Кременчука розказував, що втік від призову. Не хотів будувати дачі офіцерам. Але як ворог напав на Україну, прийшов захищати.
Мені дали звання старшого сержанта і призначили заступником командира зенітно-ракетного підрозділу. Артилерію бачив лише по телевізору. Запитали: "Ви відповідальна людина?" "Думаю, що так". "Тоді справитесь".
За два тижні попали в АТО в селище Степанівка Шахтарського району на Донеччині (зараз під окупацією. — ГПУ). Вночі вишикували всіх. Вийшов комбат Дмитро Красильников: "Хто хоче служити в розвідці?" Думаю, що за армія така? Хочеш сержанта — получай. Хочеш у розвідку — іди.
Мене питають: "На бардак підеш?". Кажу, що вже в бардаку, куди більше. А це машина бойова — БРДМ. Потім: "Бухаєш"? Кажу: "Я в армію прийшов, а не в бар". "Добре, будеш служити".
Чотири дні розбирався. Кулемет уперше побачив. Потім дали наказ об'їхати всі наші блокпости. У дачному селі Шуми під Торецьком був великий бій. Росіяни обстрілювали терикон із нашими бійцями з усіх видів зброї. Все шуміло, горіло. Снаряд влучив у наш склад із танковими набоями. Земля з небом зрівнялася. Під'їхали до посадки. А там наша БМП (броньована машина піхоти. — ГПУ). Вийшов чоловік:
— Допоможіть навести пушку. Знаю, звідки б'ють, ми їх швидко потушимо. Але я — механік і сам у машині.
Два побратими по черзі залізли туди, та не зуміли нічого зробити. Вирішив сам розібратися. БМП — не моя машина. Валом проводки, вимикачів. Знайшов якусь коробочку над головою, затерту до блиску, й потягнув на себе. Пушка спрацювала, мене оглушило. Добре, що людей не було.
Хлопці з переляку — під БМП. Виліз наверх, глухий від вибуху. Як прийшли до тями, почали від'їжджати. Від'їхали метрів на 100, як там почали лягати російські снаряди. По рації передали, що в нас троє поранених.
Терористи перестали стріляти: мабуть, перезаряджались. Виїхав на наші позиції. Звідти йшли два поранені бійці. Чорні, штани в плямах від крові. Вивіз їх і одразу почалася стрільба. Спалив мотор у БРДМ. Отримав на горіхи від командування. Але не міг по-іншому зробити, коли хлопці стікали кров'ю.
За місяць мене перекинули під село Озерянівка. Там важкої зброї не вистачало. Нас крили, а ми сиділи в окопі й молилися, щоб не було попадання. Хотілося вискочити в поле і гатити по них із кулемета.
Вступали в ближній бій?
— Тоді всі такі були.
Раз терористи атакували блокпост на двох джипах. На одному — кулемет. Під'їхали на 20 метрів і відкрили вогонь. Кулі попали в бойову машину. В ній лежав прапорщик Вдовін "Кащей". Якби сидів, могло би бути нещастя. Кулемет заклинило, автомат був зовні. Комбат відкрив віконце в машині, почав стріляти з пістолета. Хлопці гатили з чого могли. Росіян було п'ятеро. Двоє — в кузові "Доджа", де був кулемет.
Ви бачили їх живими?
— Ні. Вже мертвими. Третій був за кермом. Четвертий — у "Шевроле". П'ятий, гранатометник, вискочив із авто ще під час бою і втік у посадку. Наші бійці його там і взяли. Почав канючити, що не винен, щоб дали дружині подзвонити. В автомобілі росіян було багато зброї, набоїв і горілки. Явно виїхали напідпитку. Такі бої тривали до ротації — 26 грудня 2014 року.
Хто вас замінив?
— 17-й батальйон. Один боєць каже: "У вас тут тиша". І тут танк росіян вистрілює по нас. Чудом не попав. Нас поскидало з броні і тяжко контузило. Якось доповзли до бліндажа. Потім був момент тиші, і батальйон вийшов. Ми з кулеметником Мішкою Розгоном прикривали відхід.
Вони знову почали гатити по наших машинах. Вирішив виводити свою. 2,6 кілометра проповзли по відкритому нічному бездоріжжю у мінус 26. Мотор кипів, усе пищало, рипіло. Кажу до Михайла: "Розвертай кулемет вліво і гати по москалях. Хоч недаремно загинемо". Таки вціліли. Хлопці, які виїхали першими, чекали нас.
Що вас очікувало 2015 року?
— Доручили командувати бронегрупою — десятком бойових машин. Перекинули під Крим. Ближче до червня 2015-го — до Торецька. Позиції утримували дві роти. Між ними — розвідрота. Знялася, не дочекавшись ротації. Оголила великий шмат фронту. Мали розвідати цей район і закріпитись. Зайшли туди й попали під обстріл. Добре, що всі живі. Потім виявилося, нас обстріляв сусідній батальйон. Знали про діру в обороні й прийняли за ворогів.
У цьому районі були до червня 2016-го. Потім нас перекинули під Зайцеве. В одному з боїв поранило мого бійця з бронегрупи. Одна куля пройшла навиліт, друга попала у тризуб на шиї. Це врятувало життя. Відвіз його в госпіталь і повернувся в штаб. Там мав заночувати. Вийшов покурити з начальником стройової служби Володимирівною, яка згодом стала моєю дружиною. І тут як гахне біля нас. Росіяни вдарили по штабу.
Комбат закричав, щоб усі бігли в укриття. Вже там побачив, що забув речі. Не вистачало декілька людей. Вибіг зі сховища на площу й очманів. Усе розтрощено: машини горіли, міномети порозкидані. Забрав автомат і вивів бійців, серед яких були штабні чини. Сиділи, загіпнотизовані вибухами.
Що було далі?
— Штаб переїхав на нове місце. Восени 2016-го нам заборонили стріляти по росіянах. Змусили підписати документ, що не відкриватимемо вогонь за будь-яких обставин. Забрали всю важку зброю, пушки, танки.
Кремлівські покидьки нас обстрілювали, а ми мовчали. Раз вони кидали міни так прицільно, що мої хлопці мусили відкрити стрільбу. Знищили вогневе гніздо окупантів і якесь авто. Вбили з десяток ворогів. У штабі подякували хлопцям. Прикрили від розслідування.
У Пісках втратив найкращих друзів
— У червні торік ми заступили в Піски, де стоїмо досі, — розповідає 49-річний Ігор "Мухтарич" Бектиміров. — Росіяни зустріли жорстоко. Бої тривали по 8 годин.
— Деякі бійці батальйону, які були в гарячих точках Донбасу з 2014 року, не витримували натиску тут. У Пісках втратив найкращих друзів, з якими ділив усе: їжу, зброю.
Перший друг загинув на Широкому Лані на Херсонщині 2016-го. Нам привезли на випробування міномет "Молот". Розірвався і потягнув за собою Сергія "Циклопа" і Олександра Качура "Черкаса". Дружина Сергія була на восьмому місяці вагітності.
Сергій Дяченко підірвався на міні. Ми з 2014-го разом. Уже закінчувався контракт. Потім "Зелений" — Віктор Сухомлин, "Чечен" і Макс. Був для мене сином, братом, другом.
Я дав собі слово, що буду на цій війні до перемоги.
3 
1
Коментарі