— В доме номер 18 стреляют. Уже было пару выстрелов, — зателефонували опівдні 26 травня до міліції жителі вул. Яблочкова в Донецьку.
У будинку жив 70-річний Віктор Мітяєв із родиною, полковник міліції у відставці. Перед виходом на пенсію викладав у Донецькому інституті внутрішніх справ.
На місце виїхали міліціонери та бійці спецпідрозділів "Беркут" і "Сокіл".
— Спецназівців було чоловік 60, — згадує сусідка Мітяєвих. — Такі страшні: у масках, бронежилетах, з автоматами, щитами. Нас не пускали додому, перекрили газ.
О 17.00 будинок вирішили брати штурмом. Щойно ввірвалися, пролунав іще один постріл: господар застрелився. У будинку лежали вбиті з пістолета його дружина, зять і онука.
— Антонович застрелив спочатку дружину, потім зятя, — говорить сусідка. — Потім онучку, яка бігла до калітки. Дочка встигла втекти. Куля зачепила їй ребро.
Тетяну Мітяєву вже виписали з лікарні.
— Я сначала не поняла, что происходит, — говорить вона слідчим. — Когда услышала первый хлопок, подумала, что-то упало. Заглядываю в комнату отца, а он молча расстреливает всех.
У кімнаті знайшли передсмертну записку полковника: "За свои ошибки я плачу сам самой дорогой ценой. Эта жизнь свела меня с ума".
Віктор Мітяєв усе життя працював міліціонером. Починав як патрульний, керував відділом кадрів обласної Державтоінспекції, викладав в університеті. Служив у гарячих точках: Нагірному Карабаху, Фергані, Чечні.
— Ризикував життям не раз, — розказує російською його рідний брат Юрій Мітяєв, 61 рік. — У Карабаху грудьми захищав пацанів, ловив мародерів у Чорнобилі. Там хапонув радіації, після цього такі головні болі мучили, що божеволів.
Дружина 70-річна Людмила Мітяєва до пенсії працювала водієм тролейбуса. Єдина дочка Тетяна безробітна, зять Владислав був шахтарем. Онука після медучилища вивчала іноземні мови.
— Раніше вони жили у кооперативних квартирах на вулиці Россіні, а торік їхній будинок стали зносити під готель до Євро. Взамін дали цю хату. Брат сам поміняв опалення, провів воду, — Юрій Антонович запрошує до будинку. У дворі та на східцях ледве помітні плями крові. У вітальні й коридорі розставлені ікони, на вікнах стоять фіалки. Скрізь ідеально чисто.
Юрій Мітяєв дістає з шафи полковницький кітель брата і костюм із медалями. На нагородах написано "Закон і честь".
— Принциповий Вітя був. Говорив усе прямо і гордився цим. Постійно повторював: "Честь имею". За це його начальство недолюблювало. Усе життя на совість працював, хабарів не брав. Он на який "мерседес" заробив — показує на білий "запорожець" у дворі. — Не так, як тепер: приїхали на вбивство і забрали з хати всі коштовності.
Депресивні настрої у Віктора Мітяєва почалися торік восени.
— Він у свої 70 років всю сім'ю годував, — говорить брат. — А тут дружина хвора, зять-інвалід. Сам попав у лікарню. Кругом треба гроші, й великі. Це все його дуже зачіпало.
Сусіди називали Мітяєва чудовим сім'янином.
— Дуже хороший дідусь був, — кажуть в один голос. — Завжди вітався, все сам робив. А сім'я яка дружна — всі називали його папою. Навіть зять.
Колеги говорять про полковника у відставці як про "ідейного міліціонера". Останніми роками він викладав вогневу підготовку.
— Учив не лише стріляти, а й бути порядним. Однак сам такої несправедливості не витримав, — додає колишній учень.
При обшуку в будинку Віктора Мітяєва виявили два незареєстровані пістолети з набоями.
1 
1
Коментарі
10