Єдина бездомна жінка райцентру Борзна на Чернігівщині Василина Денисенко померла 17 січня. Після цього в місті почали говорити про її святість.
— Бабуся була надзвичайно благородною і чесною людиною, — розповідає місцевий житель Михайло Москаленко, 50 років. — Співчувала людському горю. Побачить, що з машини впали дрова, примітить, куди вона поїхала, і волоче дровиняку господарям у двір. Якщо хтось давав їжу, дякувала.
Василину Денисенко зустрічали під церквою, на вулицях. Бачили босою пізньою осінню або легко вдягненою ранньою весною. Жила вона в людей, часто зимувала в сараї чи на порозі покинутої хати.
— Бабі Василині паспорт зробили 15 років тому, — каже Валентина Демусенко, 35 років, із райдержадміністрації. — По паспорту їй було 84 роки. Але люди з села Мала Доч, звідки вона родом, казали, що їй 90 або більше.
Щоб оформити пенсію жінці, її треба було прописати. Однак охочих не виявилося, тому в своїй хаті її прописав колишній заступник мера Василь Нис.
Василина Денисенко ніколи не хворіла й боялася лікарні та дому пристарілих. Іноді працівниці останнього заманювали Василину їжею. Але щойно починали розмову про хороші умови проживання, жінка лаялася. Їй подобалося жити на вулиці.
— Те, що люди говорять про святість Василини — неправда, — вважає місцевий священик Іван Олимчук, 44 роки. — Вона була больненькою людиною і абсолютно не церковною. За 26 років жодного разу не причащалася і навіть не мала хрестика. Її відспівали в церкві. На похорон прийшло з десяток працівників комунгоспу та до 15 чоловік із церковної общини. Люди принесли пиріжки й пампушки. Ними поминули стареньку на могилі й розійшлися.
4 
1
Коментарі