— 1 вересня дізналася, що син у шостому класі вивчатиме як другу іноземну мову — російську. Я одна на весь клас цього не хотіла, — каже дитяча письменниця киянка 45-річна Лариса Ніцой. — У результаті двотижневих зусиль отримала дозвіл від директора моєму синові вчити французьку. Цей приклад надихнув інших батьків. Тепер клас поділили на російську і французьку групи.
Ярослав, син Лариси Ніцой, навчається у столичній школі ім. Василя Стуса №200 на вул. Семашка, 9.
— У постанові Міністерства освіти написано, що російська не є обов'язковим предметом. Вивчати її мають за згоди батьків, — продовжує Лариса Ніцой. — Я сказала директорці, що хочу вирішити проблему на рівні школи. Попередила: якщо не вдасться, піду далі. Мій син не хоче вчити мову країни, яка вбиває наших людей. Для неї вимога стала несподіванкою. Попросила дати час на роздуми. Я звернулася в кілька громадських організацій і до депутатів. Чекала, якщо директорка відмовить, зробимо масовану атаку. Але вона пішла назустріч.
Російська мова й так кругом — у магазинах, маршрутках, школах, садочках, на телебаченні. Українцю в Україні немає куди від неї сховатися.
Другу іноземну мову в школах запровадили з 2013 року. За відсутності кадрів і фінансування здебільшого обирають російську.
— Щоб запровадити французьку або іспанську мову, потрібні викладачі й підручники. Не у всіх школах є така можливість, — говорить заслужений вчитель України 52-річний Віктор Громовий. — Але в обласних центрах є. Однак відсотків 90 батьків не цікавляться освітнім процесом і деталями розкладу. Тим більше не вміють боротися за права — свої і дітей.
Ми рухаємося в Європу, тому не потрібно зациклюватися лише на англійській. Наприклад, багато українців зараз на заробітках в Італії, Польщі. Ініціативні директори шкіл вивчають ці проблеми й реагують. Але більшість — пасивні. Не хочуть шукати вчителів, підручники.
4 
1
Коментарі
1