Втрачений 2010-го титул чемпіона України київське "Динамо" мало повертати собі ще навесні 2012 року. Але тоді нашим чемпіонатом пройшов коток "адмінресурсу" донецького "Шахтаря". Коли хто забув, нагадаю: тієї весни суперники добровільно програвали донецькій команді майже без боротьби. А тих, хто пручався, відверто і безсоромно "душили" арбітри.
Підсилені після цього групою кваліфікованих гравців "динамівці" мали б вигравати наступний чемпіонат. Але до керма команди прийшов Олег Блохін. Наслідки цього довелося рік тому поступово ліквідовувати Сергієві Реброву. Новий наставник не зробив нічого особливого. Він почав нормально тренувати гравців. І все стало на свої місця. "Динамо", що торік було четвертим, практично у цьому ж складі стало чемпіоном. Причому за явною перевагою. Бо немає нині в Україні команди, яка мала б потенціал, близький до динамівського.
Скажете — "Шахтар". А чому, власне? Варто було восени двом учасникам не "подарувати" тодішньому чемпіону турнірних очок, варто було арбітрам припинити відверто "допомагати" футболістам Ахметова, як міць "Шахтаря" кудись зникла. Це підтвердила ганебна поразка від "Баварії" в Лізі чемпіонів. Звісно, у команді з Донецька є низка висококласних футболістів. Але грати у "справжньому" режимі вони або не можуть, або не хочуть. Це ж можна сказати і про "Дніпро". Мирон Маркевич цілком міг позмагатися цієї весни за перше місце, але не поборовся, як слід, навіть за друге. Добре хоч тренери та гравці дніпропетровської команди не звинувачували у своїх невдачах арбітрів. Так, як робили це в попередніх сезонах.
Тому "Динамо" зобов'язане було виграти цей чемпіонат. Програти команда Сергія Реброва могла собі. Але тренерові та його помічникам вдалося спрямувати енергію гравців винятково на гру у футбол. І цього виявилося достатньо.
Одним із наслідків п'яти "нечемпіонських" років стало те, що й команда "Динамо", і її уболівальники почали по-справжньому цінувати титул чемпіона України. На відміну від років, коли вони вважали вітчизняне чемпіонство другорядним, думаючи лише про Лігу чемпіонів. Як наслідок — востаннє Лігу чемпіонів у Києві бачили три роки тому. Причому "побачення" було не з приємних.
Я далекий від ентузіазму щодо повернення "Динамо" до головного клубного турніру Європи. Нинішня команда, попри відчутний прогрес останніх місяців, ще об'єктивно не готова на рівних грати з топ-клубами континенту. І навряд чи ця готовність зростатиме за умов, коли рівень національного чемпіонату відчутно знизився. Радіючи успіхам наших команд у Лізі Європи, ми не повинні забувати, що це — другорядний турнір, своєрідна "перша ліга", вигравши яку можна потрапити до "вищої", тобто до Ліги чемпіонів.
Реальна перспектива нинішнього "Динамо" — навчитися регулярно вигравати чемпіонат України та Лігу Європи. Поступово, але невпинно, підвищувати рівень своєї гри завдяки зростанню класу вихованців власної школи, які вже сьогодні є основою команди.
4 
1
Коментарі