Олександр Положинський уже 15 років не їсть м'яса з етичних причин. За вегетаріанським обідом співак "Тартака" розповів про кримських колядників, донецьких патріотів, за що побив киянина і що колись вигравав олімпіади з російської мови, а тепер принципово не співає російською, хоч писав такі пісні.
- Була коли-небудь спокуса співати російською?
- В якийсь момент намагалися пробитись на Москву, і нам конкретно сказали, що в репертуарі мають бути кілька російськомовних пісень. А де ж вони в нас візьмуться?
- Чому не візьмуться?
- Тому що "Тартак" - україномовний гурт. А де в україномовного гурту візьмуться російськомовні пісні?
- А чому "Тартак" україномовний?
- Може, тому що там, тойво, українці зібрались.
- Ти народився і виріс в Луцьку, україномовним був завжди?
- Я виріс в Радянському Союзі. Скрізь була русифікація. Навчання в школі було російською, між собою і в родині спілкувалися українським суржиком. В 5-6 класі вигравав олімпіади з російської мови. В університеті я був капітаном команди КВН. Ми були першою і єдиною командою, яка намагалась вести гру українською. Було незвично, але люди добре сприймали. До речі, перші свої пісні, у 15 років, писав російською. Зараз вони видаються мені неймовірно смішними.
- Мав колись конфлікти через свою україномовність?
- За все життя був лише один конфлікт в Києві з нетверезим чоловіком. Він наривався і вимагав, щоб я з ним перейшов на російську. Чіплявся до дівчини. Я його побив, але не за мову. Просто він хамив. Мене нормально сприймають україномовним і в Криму. При тому, що зазвичай не впізнають. Був там на Новий рік. Деякі люди в розмові зі мною намагалися переходити на українську мову. Діти колядували українською. Проводив багато часу у середовищі кримських татар. Усі вони намагалися сказати українською хоч кілька слів. Це було дуже приємно.
- Ми регулярно буваємо в Донецьку. Атмосфера на концертах чудова. Перший професійний візит в Донецьк був у 97-му року, я вів шоу. Українською. На концерті виступали "Океан Ельзи", "Плач Єремії", "Спалахнув Шифер". Їздили тоді з цим шоу по всій Україні. В Донецьку прийом був одним з найкращих. Кілька років тому був у Донецьку фестиваль "Снікерс урбанія". Вдень були конкурси, змагання, людей було дуже мало, організатори були в паніці. Та почалась концертна програма, спершу "Ролікс", потім "Тартак". Обидві команди україномовні. Народу прийшло дуже багато, не хотіли пускати зі сцени. Вимагали "на біс" кілька разів. Взагалі не пам'ятаю хоча б одного невдалого виступу в Донецьку. Маємо там щорічний клубний концерт. Часом виступаємо декілька разів на рік.
- Граєш у всіх містах однакову програму?
- Ні, пишу для кожного міста різне. Патріотичні пісні зазвичай в основну програму не включаємо. Але саме їх завжди вимагають "на біс". Причому однаково в Донецьку і у Львові. В Харкові так само чудово приймають. "Я не хочу бути героєм України" вимагають найчастіше.
- Чим це можна пояснити?
- Не все так, як це нам кажуть.
- Схід і Захід ментально різняться?
- В Донецькій області, за містом, живуть бідніше, але чи завжди це справа ментальності? В нас усіх ментальність, на жаль, пострадянська. Просто західна Україна приєдналась до цієї ментальності на 20 років пізніше, тож якась там різниця є. Але закарпатці ментально дуже відрізняються від прикарпатців, волиняни від галичан, а галичани від подолян. Це нормально, що є ментальні територіальні відмінності. Але вони не настільки принципові, аби ми не знайшли спільної мови. Якби не всі ці агресивні зовнішні втручання (а я переконаний, що всередині країни працює не одна таємна ворожа технологія), якби влада в цій країні була українською і працювала б на покращення життя в Україні, то про ці ментальні відмінності ніхто ніколи не згадував би, хіба що в приватних суперечках. А так працюють технології "розділяй і владарюй". Нас розділяють, а ми ведемось. Що, за "Партію регіонів" чи за комуністів не голосують на західній Україні? Жлоби і рагулі приблизно однакові і на заході, і на сході, тільки одні агресивно російськомовні, інші - агресивно україномовні. Питання у вишуканості, правильності мови, відсутності матюків.
- Сам матюкаєшся?
- Так, і дуже страждаю від цього. Це звичка. Інколи матюк - невід'ємна частина жарту чи цитати. Наприклад, у Подерв'янського. Але матюки - це все-таки погано, бо концентрують в собі негативну енергію. Постійно працюю над правильністю своєї мови. Матюки вириваються для підкреслення якихось моментів: "О, сука, як же ж мені харашо!".
4 
1
Коментарі
65