Студенти Львівських вузів, що приїхали на навчання з південних і східних регіонів, спілкуються українською. Хоча вдома луганчанина залякували, що його "у Львові вб'ють", а жителю Сімферополя українську в школі викладали російською. Про мовну ситуацію в своєму регіоні, чому наважилися приїхати на навчання до Львова і як призвичаїлися до україномовного міста вони розповіли кореспонденту Gazeta.ua
"Три роки назад я вперше відвідав Львів і закохався у це місто. Зрозумів, що саме тут я хочу навчатися. Я не відчуваю ніякого дискомфорту, тому можна сказати, що Львів прийняв мене. Звісно, батьки за мене переживали, мама дуже серйозно до цього поставилась, не хотіла мене відпускати. Але перед початком вступної кампанії дали право мені вибирати.
Удома я спілкуюся українською. Розмовляю тою мовою, якою я хочу, і в Сімферополі, і у Львові. У родині зі мною всі розмовляють українською, навіть бабуся намагається. На жаль, у нас дуже мало україномовних шкіл. У школі, де я навчався, часто українську мову викладали російською. Зараз в університеті я вивчаю культуру усного мовлення, тому кожного разу намагаюсь удосконалювати рідну мову.
У школі, де я навчався, часто українську мову викладали російською
Усе одно ми не зможемо домогтися, щоб всі розмовляли літературною мовою. А діалекти роблять її цікавішою і створюють особливий колорит в тому чи іншому регіоні нашої країни".
"Наш східний світ - зовсім інакший. Я хотів змінити стиль свого життя, отримати нові емоції, враження. Мені жахливо сюди хотілось, бо тут все нове, незнайоме мені. Особливо вражала культура, яка тут на високому рівні. Родина у мене з комуністичними поглядами, тому дуже не хотіли відпускати мене сюди навчатись. Ви можете тільки уявити, як вони мене відмовляли. Бабуся казала, що у Львові мене вб'ють, а я відповідав, що намагатимусь говорити українською. Я дуже хотів розмовляти українською, "ВКонтакте" долучався до різних груп, які стосувалися Львова або мови, читав відгуки про університет, повністю готувався до іншого життя.
У школі я знав українську мову найкраще. Можливо, це трохи допомогло, але звикнути все одно було досить важко. Це як вчити англійську: ніби ти її знаєш, а коли ти приїжджаєш до Великобританії, то нічого не розумієш. Така ситуація трапилась зі мною. На парах я часто не розумів, що викладачі говорять, тому перепитував. Українську я чув тільки від дідуся, який говорив суржиком.
Українську чув тільки від дідуся, який говорив суржиком
У Львові вивчив нові слова: мешти, філіжанка, кульчики, плин, коцик. Особливо незвично, коли на чашку говорять "горнятко". Також слово "файно" - я знав, що воно значить, але приїхавши до Львова, почув його у вжитку.
У мене українська не ідеальна. Часто замість звуку "г" у мене проскакує тверде "ґ". Я не вмію, або краще сказати, не хочу вимовляти твердо "щ" і "ч". Часто я їжджу через Харків і зустрічаю людей, які розмовляють суржиком, це виглядає смішно. Але принаймні вони намагаються говорити. Я вважаю, що тільки українська має бути державною. Хоча я як думав російською мовою, так і думатиму.
Коментарі
44