— Наркоман збив мою дитину насмерть. Я прибіг туди зразу. Там уже "скора" і міліція були. Свєта накрита, тільки ноги в сапожках виглядають. Так мою меншу дочечку із восьми утра до двох дня ніхто з землі не забирав, — розповідає 69-річний Сергій Дуняк із села Демидів Вишгородського району на Київщині. 30 вересня на його доньку 26-річну Світлану Сапатінську наїхав односелець 31-річний Дмитро Россошанський на "Деу Ланосі". Жінка близько 8.00 йшла узбіччям на зупинку. Збиралася їхати в Київ.
Авто вдарило її ззаду. Світлана вилетіла на капот і стукнулася головою об кріплення склоочисника. Від розриву спинного мозку й травми шиї померла миттєво. Россошанський викликав швидку допомогу й міліцію. Того ранку він підвозив знайому Лідію Онищенко. На допиті обоє сказали, що їх засліпило сонце.
— Я водій із 14-річним стажем. Тією дорогою їжджу на роботу щодня. Там високі дерева, кущі й чагарники. Тінь, з якого боку не станеш. Світлану в яскравому червоному пальто можна було побачити за 300 метрів. Люди з нашого кутка не раз казали йому, щоб перестав гасати. Грозилися, що відірвуть голову, — каже сестра загиблої Ірина Ноздровська, 36 років.
Світлану поховали 2 жовтня. У неї лишився син 4-річний Матвій. Із чоловіком Максимом жили з батьками в Демидові на вул. Радянській, 18.
Демидів за 39 км від столиці. Світлана працювала діловодом на фабриці "Рошен" у Києві.
Із батьками Світлани зустрічаємося в їхньому дворі. На обійсті дві хати, поряд город, бігають четверо котів. Поминальний стіл після похорону ще не прибрали. Сергій Дуняк кладе на нього фотографії доньки. Поряд на стільці в пакеті складені червоне пальто, шарф і чоботи. В цьому одязі Світлана була в день смерті.
— Тротуару там немає, лише узбіччя. Свєта йшла скраю, по траві, спішила на роботу. На фото з аварії видно: Дмитрів "Ланос" стояв двома колесами на обочині. Він звернув машину прямо на неї. А міліція його того ж дня випустила. В селі він не появляється. Хотів женитись на Насті Манченко з нашого села. Та женітьби не буде, посадимо вбивцю по максимуму, як гласить закон, — каже Сергій Дуняк.
У двір заходить мати Світлани 59-річна Катерина Дуняк. Була на могилі доньки.
— Світланкин синок ніколи в садік не ходив в одній і тій же одежі. Ігрушок повне горище, в хаті купа. Збирала речі, віддавала їх бідним або в дитячі центри. Як же тепер буде без мами наш Матвійко, — плаче Катерина Маркур'ївна.
— У кошельку в Свєти було 600 гривень і 100 доларів. Старша сестра дала їй зранку гроші, щоб та розміняла в Києві. Хотіла купити уголок на кухню. Гроші пропали. Може, він ті гроші витяг вже в мертвої Свєти й оддав міліції як взятку, бо вони сказали, що він їхав 30 кілометрів за годину. А перед машини весь побитий, — продовжує Сергій Дудняк.
Россошанський зараз у Києві з батьками. До бабиної хати на Радянську, 5, не повертається. Він на підписці про невиїзд.
— Як він їхав по вулиці, ми аж коляски з дітьми на голову піднімали. П'є, курить, траву нюхає. Щоб коли-небудь адекватний був, я не бачила. Руками махає. Розмова невнятна. Почав зустрічатися з нашою сусідкою Настьою. В неї є мала дитина від першого чоловіка, — розповідає подруга Світлани Людмила Вчорашня.
— Батько в його водітєль, у Київенерго 30 років працює. Мати — лаборантша там же. Обикновенні люди. Живуть у Києві. Тут жила їхня баба. Вмерла. Діма цей на машині особо не ганяв. Ніде не робить, — каже на зупинці 54-річна Галина Степанівна.
3 
1
Коментарі