— Я так її просив: ходи, будеш у мене жити, до школи підеш. Усе, що хочеш, будеш мати. А вона вперлася: хочу до мами, — розповідає 37-річний Андрій Ващишин. 24 грудня в селі Тяглів Сокальського району на Львівщині його дружину 28-річну Богдану, доньку Катерину, 8 років, та сусідку 70-річну Анастасію Семенюк убила односельчанка Лариса Папуєвич, 47років.
Тяглів за 20 км від райцентру. Розбитою дорогою сюди рідко ходять автобуси. В селі є початкова школа, клуб і магазин.
Стара хата, де жила Богдана Ващишин із донькою, обгороджена дерев'яним парканом. Під лавкою біля порогу розкидані іграшки. Поряд стайня і курник.
— Ремонти тут всі мій брат робив, чоловік Богдани, — з-за комори виходить 35-річний Богдан Ващишин, брат Андрія. — Жили тут, як одружилися. Вона непогана жінка була спочатку. Молодша від нього на 10 років, красива. З часом трохи гуляти почала. Любила відпочивати в шумних компаніях, додому гостей кликала. Андрій робив зауваження, а потім покинув її і пішов жити до батьків. Вони не розвелися. Коли малій треба було йти до школи, Андрій взяв її до себе. Ми гарно дитину зібрали. Ходила в перший клас. Але дуже скучала за мамою. Просилася, аби вже на другий рік батько віддав її до Данки. Переїхала сюди. Андрій приїздив і дальше помагав, гроші давав, вбирав малу.
До обійстя машиною приїздить Андрій Ващишин. Зриває пломбу із вхідних дверей.
— Всьо, слідчий експеримент провели. В хату можна заходити. Міліції більше не буде. Лариса в усьому зізналася, — Андрій кличе в будинок. — Спочатку водила за ніс, наче то не вона. Та знайшли в неї речі закривавлені й ніж.
На кухні в тазику кілька почищених картоплин, на підлозі — півбуханки хліба. В маленькій кімнаті — шафа з одягом, ліжко й перекинуте крісло.
— Отут я їх усіх і знайшов. Перший то всьо побачив. Одна біля одної лежали. Купа крові, — каже Андрій. Йому перехоплює дихання. — Мені чоловік Лариси подзвонив зранку. Сказав: їдь у Тяглів, бо у вас там щось страшне сталося. Наче його жінка прийшла додому вся в крові й повідомила, що тут у хаті труп. Пригнав і знайшов їх ще теплими, але без дихання.
Правоохоронці на місце трагедії приїхали з собаками. Ті одразу взяли слід, повели до Папуєвич. Поліцейські зайшли й до сусідки навпроти, щоб з'ясувати обставини. Там знайшли труп закатованої жінки.
— Лариса розказувала, що до моєї жінки в гості зайшла. Випили трохи, говорили. Десь над ранок, коло п'ятої, Дана вийшла на вулицю. А Катруся встала з ліжка, попросила, аби тьотя йшла вже додому. Бо їй скоро вставати до школи, хоче виспатися. Ларисі то не сподобалося, підійшла до доньки і щосили вдарила її в праве око. Мала аж знепритомніла. Якраз Данка повернулася. Почала сваритися, що та собі дозволяє. Зігнулася над дитиною. У той час Лариса схопила радіаторну батарею і почала бити жінку по голові. Коли повиділа, що та вже не дихає, взяла ніж, стала дорізувати дитину. Перерізала горло, ще раз вдарила гострим у голову. Закатувала дитину з лютою ненавистю. А потім закрила двері й вийшла на дорогу. Там їй здалося, що сусідка через вікно на неї глянула. Звернула до старої Семенюк і цеглою ще ту по голові вдарила кілька разів.
Андрій складає на купу речі доньки. Серед них знаходить сімейний альбом і дитячі малюнки. Тулить до грудей.
— Не уявляю, як було би справедливо цю сволоту наказати. То ж тільки дитина, за що її?
За потрійне вбивство Ларисі Папуєвич загрожує довічне ув'язнення.
— Горілка в селі панує, бо людям нема що робити тут, — говорить 48-річна Наталія Ковальчук, вчителька початкової школи. У суботу по обіді вертається з кладовища, де відспівували Богдану та її доньку Катерину. Їх поховали в одній могилі. — Про Дану най що хочуть кажуть, але як мама вона була добра. Дівчинка все зачесана, гарно вбрана. На Катерини в неї день народження був. Прийшла в новому светрику, тішилась. Цукерки діткам роздавала. Дитина рухлива, щаслива, ні на що ніколи не жалілася. Перед Миколаєм репетиції проводили, трохи дітей в школі затримала. Так Дана дзвонила кілька разів: де там моя Катруся? Вона щодня її в школу проводжала, потім зустрічала. Порядок у них був у домі, чистенько. Мама в Дани вчителька, та й вона сама інститут закінчила педагогічний — українську мову могла викладати.
Анастасію Семенюк поховали 20 грудня. Вона жила сама у великій цегляній хаті. Вхідні двері опломбовані.
— Онуки її в Червонограді, — каже Наталія. — Син давно помер, чоловік — три роки тому. Дочка за кордоном. Жінка все життя працювала в міській санстанції. На старості літ у село приїхала. Господарки не тримала, слабувала на ноги, ледве ходила. Вони через дорогу жили, — показує на два обійстя на околиці села. Сама йти ближче до будинків відмовляється.
— Лариса Папуєвич трохи дальше жила, недалеко від магазину, — додає Наталія Ковальчук. — Ця жінка в нас приїжджа. Її чоловік Микола десь у Криму служив, то звідти разом і повернулися. Їхньому сину 28 років, ніде не працює, пиячить. Лариса теж любила випити. Там тільки Микола один господарку тримав. Як жінка, вона не була агресивна. Відкрита. І про себе могла всьо розказати, і про чужих.
1 
1
Коментарі