пʼятниця, 18 серпня 2017 07:55

Олену Ширякіну 16 років тримали на дачі
2

Олена Ширякіна родом із російського Волгограда. В Україну переїхала 1996 року. Працювала перекладачем на будівництві посольства Німеччини
Фото: Ельдар Сарахман
Тетяна Тимків із села Черевки Згурівського району на Київщині показує на сарай, де виявила Олену Ширякіну. Жінка там пробула вісім днів. Мала фізичне виснаження та зневоднення

— Меня зомбировали. Говорили, только выйду за калитку — сдадут в психушку. Я была словно рабыня, — говорить 52-річна Олена Ширякіна.

16 років на дачі в селі Черевки Згурівського району на Київщині її утримували знайомі — подружжя 70-річний Віталій і 69-річна Ірина Ємчуки. Змушували працювати на полі й доглядати обійстя.

7 серпня знесилену Олену Ширякіну у сараї виявила сусідка 61-річна Тетяна Тимків. Разом із головою сільської ради 49-річною Наталією Леміш відвезли до районної лікарні.

— Жінка мала фізичне виснаження, зневоднення. Розумової деградації не виявили. Абсолютно адекватна, з ясним розумом. За чотири дні в лікарні поправилась і ожила. Чітко називала своє ім'я і прізвище. Розказала історію, як потрапила в кабалу. Було помітно, що панічно боїться людей, які її тримали, — каже головний лікар закладу Василь Моцюк, 58 років.

Село Черевки — за 3 км від райцентру й за 112 — від столиці. Розтягнулося вздовж правого берега річки Супій. Тут близько 500 жителів. Є школа, поштове відділення. В центрі — стара церква Успіння Божої матері. Поряд — магазин "Продукти".

Близько 12:00 чоловік у білій футболці з пістолетом в обшарпаній кобурі допитує рудоволосу продавщицю.

— Бачила його, коли приходив по хліб чи крупи. Під магазин під'їжджав джипом. Скуплявся і чесно розраховувався. Нормальний такий мужчина, — розповідає жінка про ­Віталія Ємчука.

— Нічого підозрілого за ним не замічали?

— Та ні, людина як людина. Про те, що хтось живе в їхній хаті, ходили слухи, але думали — родичка. То ж край села, люди там майже не ходять.

Поліцейський закриває теку і розвертається до нас.

— Перевірку робимо. Порушена стаття за незаконне ­позбавлення волі людини. Більше не розкажу, тайна слідства, — швидко виходить із магазину.

Родина Ємчуків — кияни. Мали рієлторську фірму — перепродували квартири. Будинок у Черевках придбали наприкінці 1990 року. Приїжджали туди на вихідні.

Їхнє обійстя — наприкінці вул. Української. Ворота замкнені. На хвіртці — обрізана дволітрова пляшка, замість поштової скриньки. Пахне абрикосами. Трава на подвір'ї скошена, є невелика клумба з чорнобривцями. Із-за дерев видно дерев'яну хату під зеленим бляшаним дахом. Навпроти неї — врослий у землю хлів і літня кухня.

Підходить сусідка Тетяна Тимків — висока білявка у синій сукні. На шиї в чохлі висить телефон.

— Лену мной запугивали. Говорили, что я — ведьма и хочу ее убить. Ну какая с меня ведьма? Хотела с ней познакомиться, соседи вроде. Емчуки говорили, что она их родственница, — розповідає Тетяна. — Перші два роки Олена спокійно ходила по території. Сиділа за столом, читала книжки і їла яблука. Всіх на вулиці цікавило — чому вона ні з ким не вітається? Ємчуки якось сказали, що Олена — глухоніма. Але ж я чула, як вона говорить.

Тетяна Тимків веде на власне подвір'я. Біля криниці на лавці сидить її чоловік сивоволосий Микола, 65 років.

— Лєнка сама скопувала 40 соток городу. Останні два роки повзала там на карачках. Таке чуство, що її зазомбірували, — каже він.

— Терпець увірвався минулого тижня. Вісім днів із сараю чула стогони і крики. Видзвонила голову сільради Наталію Леміш. З нею зайшли на подвір'я. Відкрили сарай, а там на матраці лежить Олена. Вся в дранті, поруч — миска і якісь помиї. Сильно виснажена. Викликали "швидку" і поліцію. Доки ті їхали, переодягли. На ній навіть трусів не було — дві перев'язки з тканини, — говорить Тетяна ­Тимків.

Подружжя Ємчуків написало заяву в поліцію за незаконне проникнення на їхню територію.

10 серпня Олену Ширякіну з лікарні забрав рідний брат 60-річний Олег Оболенцев. З родиною живе неподалік Харкова. Телефоном розповідає, що зараз вони перебувають у столичному готелі "Дегтярі". Зустрічає біля входу. Запрошує в номер.

— Фото Ленки выложили в интернет. Ее узнал сын Саша. Позвонил мне. Я все время думал, что она работает за границей, — каже дорогою Олег Володимирович.

Заходимо в невелику оббиту деревом кімнату. Олена Ширякіна ледь стає на праву ногу. Сиве волосся зібране у хвіст. На носі — шрам. Худа, на руках випуклі вени. Сідає на ліжко, тримається за його край.

Олена Володимирівна народилась у російському Волгограді в сім'ї військових. Вивчилася на перекладача німецької та англійської мов. 1996 року переїхала в Україну. Працювала за фахом. Познайомилася з офіцером Київського гарнізону Олександром Ширякіним. Одружилися. Олена отримала українське громадянство. Чоловіку дали квартиру на вул. Тополиній у столиці. 1999-го в подружжя народився син Дмитро. Ємчуки мешкали по сусідству.

— За рік ми з Сашком розлучилися. Квартира була записана на чоловіка, я з сином перебралася в орендовану на Троєщині. Десь у 2002 році Іра Ємчук запропонувала мені поїхати на заробітки в Іспанію. Казала, що там швидко зароблю на житло в Києві. Для цього треба 9 тисяч доларів. Я працювала перекладачем на будівництві посольства Німеччини. Гроші на документи назбирала за рік. Дімку відправила до мами, а сама переїхала до подруги. Чекала, доки все оформлять. Процес затягнувся. Ірина Аркадіївна запропонувала цей час пожити в неї на дачі, — згадує Олена Володимирівна.

З рідними вона зв'язувалася по телефону.

— Казала, що працюю в Іспанії. Допомогти грошима — не можу, бо роблю внески за квартиру в Києві. Шифрувалась по повній програмі. Виникало бажання все покинути і поїхати до родини. Не наважувалась — стидно. Постійно думала, куди я сина заберу? Мої батьки мешкали в хрущовці. Сісти їм на голови? Та й не хотіла вертатись у Волгоград. Перспектива роботи там — шкільний учитель. У Києві мала вищі зарплати.

Під час розмови Олена Ширякіна постійно поправляє волосся. Замовкає, коли в кімнату хтось заходить. Кілька секунд вдивляється в обличчя.

— Усе настільки затягнулося, що тато вмер. У мами слабке серце. Не могла їй признатись, що поки вони з останніх сил тягнули Дімку, я сиділа на дачі, — продовжує Олена Володимирівна. — Спершу працювала на городі з власної ініціативи — не мала чим зайнятися. Поступово обсяг робіт збільшувався, погіршувались умови життя. Думаю, ті 9 тисяч доларів, які Ірина Аркадіївна видурила в мене, закінчувались, і вона почала мене використовувати. Садили більше огірків і помідорів. На ділянці, де раніше сіяли конюшину, — картоплю. Не мала сили це тягнути. Виглядала все гірше й гірше. Вона казала, я сама винна, бо погано працюю. Через це й здоров'я погіршується.

2013-го Ірина Аркадіївна запропонувала з'їхатися з мамою і сином в Україні, купити будинок. Казала, є хата в селі Мартиновичі на Полтавщині. А в Пирятині — вакансія в технікумі викладача англійської. Я туди можу вийти на роботу. Мої баба з дідом повмирали, мама за 30 тисяч доларів продала квартиру у Волгограді. Переїхала жити на дачу. Гроші передала мені через Аркадіївну. Вона їх взяла й ніби купила нам житло. Але виникли проблеми. Мовляв, будинок був під заставою і на мене наклали штраф — 15 тисяч доларів. Ємчуки заплатили його. За це маю відробити в них на городі, — каже Олена Ширякіна.

Того року закрилася рієлторська фірма Ємчуків.

— Аркадіївна організувала мою ізоляцію. Тиснула на почуття провини перед ріднею. В неї освіта медика, біолога і психолога. Постійно дорікала, що погано працюю, лупила мене. Про себе називала її фашисткою. Віталій — добрий і хороший. Але за мене не заступався.

До розмови долучається Олег Обеленцев.

— Ірина Аркадіївна має дар гіпнозу, сильна натура. Лєну задурила, вона вірила кожному її слову. Казала, що посольство Німеччини, в будівництві якого сестра брала участь, обвалилось. Ніби вона неправильно щось переклала з німецької і порушила технологію. Загинули люди. Їй заочно дали 18 років тюрми. Тож має переховуватись на дачі, щоб не посадили.

До кімнати офіціантка заносить два підноси з їжею — гречка з м'ясом, салати.

— Після звільнення дізналась: 18 травня 2014 року о 20:30 був дзвінок до мами. Якась жінка назвалась мною. Сказала, що поки ми не можемо жити разом. Для неї це стало останньою краплею. О 20:45 мама померла від розриву серця, — Олена Володимирівна витирає долонею сльози. — Найбільше мене розриває почуття провини перед ріднею. Згадую, як розмовляла з Дімкою по телефону, а він постійно просив: "Мама, приїжджай".

13  485 українців стали жертвами трудового та сексуального рабства з 2000 року, за даними Міжнародної організації з міграції в Україні. Найбільш вразливими до злочинів у сфері торгівлі людьми є жінки до 26 років, діти 13–18 років, чоловіки віком від 25 до 60. Основні країни призначення "живого товару" — Росія, Польща, Туреччина, Україна, Німеччина, Ізраїль, Греція, Об'єднані Арабські Емірати.

101 робітника фермер тримав у трудовому рабстві

Житель Дніпропетровщини 17 років провів у трудовому рабстві в Азербайджані. Його звільнили торік. Чоловік регулярно їздив у цю країну на сезонні роботи. 1999-го потрапив у рабство. Його неодноразово "перепродавали" як робочу силу. Чоловіка розшукали на тваринницькій фермі в Баку. Був у важкому стані. Тривалий час не міг говорити, адекватно сприймати дійсність.

У Києві двоє жінок силою утримували в квартирі 15-річну Дарину з Житомир­щини. Змушували займатися проституцією. До столиці дівчина поїхала влаштуватися на роботу. По інтернету знайшла дві вакансії — прибиральниці та няні. ­Натомість потрапила в сексуальне рабство. Щоб врятуватися, з восьмого по­верху кидала записки в коробках із-під сірників. Одну з них знайшла школярка, показала батькам. Ті викликали поліцію. Сутенерок затримали. Їх можуть ув'язнити на 10 років.

Фермер 36-річний Сергій Гребенюк із села Вища Кропивна Немирівського району на Вінниччині тримав у трудовому рабстві 101 людину. Забрав документи, змушував працювати по 16 год. на добу в яблуневому саду. Забороняв виходити за територію господарства. Робітники жили в шести бараках за селом. За кожним був закріплений бригадир, який наглядав за працівниками. Фермера викрили в жовтні торік.

Зараз ви читаєте новину «Олену Ширякіну 16 років тримали на дачі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути