У чотириповерховому будинку на Польовій 19/8 у Києві живуть люди, яких приватизували разом з квадратними метрами. Над хисткими дверима висить банер: "Гуртожиток на Польовій 19/8 продали разом із нами". Тут, зареєстровані, з 1987 року живуть колишні працівники підприємства Київміськбуд. Будинок перейшов у власність до приватної фірми, і тепер жителів Польової намагаються виселити.
На облізлій лавці біля будинку крутиться така ж облізла чорна кішка.
27-річна Анна Атаманюк вигулює свого собаку Зевса. Її мама працювала майстром у Київміськбуді і прописана в цьому гуртожитку з 1987 року: "Дом приватизировал "Київміськбуд-2" (это частная фирма) в 1998 году. А у меня прописка - с 95. Понимаете – его изначально продали вместе с людьми. У них есть в собственности еще несколько домов. А почему именно с этого начали? У нас здесь самая большая "прибудинкова" территория – почти полгектара. Хотят строить высотку и продавать квартиры".
Все забезпечення гуртожитку, розповідає, взяли на плечі мешканці. Самі замінили вікна у загальних кімнатах на пластикові, оплатили послуги двірника, купили мийні засоби. Почепили, за власний кошт, замки на порожні кімнати, щоб майно не розікрали. Зі 150 сімей у гуртожитку залишились 40.
Анна проводить мене досередини, минаючи двійко охоронців. "С этими людьми нужно быть поаккуратнее, - попереджає вона. - Они уже доложили наверх, что вы пришли и пишете какое-то интервью. Здесь к этому внимательно относятся".
Ночью охрана спит. Тут вот вынесли стиральную машинку, через центральный вход. Охранник дверь придерживал.
Мамі Анни Тетяні Корпач цьогоріч виповниться 50. Вона - одна зі старожилів гуртожитку. Дещо розгублено уточнює, чи буду я фотографувати - вигляд не той.
Мене заводять на маленьку кухню. Лінолеум де-де повідклеювався від підлоги. Меблів мало: кілька умивальників, плита і стіл. Стоять вазони. На конфорках гріються каструля з борщем і 10-літрове відро води. Нещодавно тут на 9 днів відключали воду, каже Тетяна: "Ми ходили по ТЦ, бізнес-центрах. Благо, люди добрі, помагали. Дозволяли нам там набирати".
Але справжня катастрофа для мешканців Польової – це опалювальний сезон. Досі невідомо, чи гуртожитку дадуть цього року тепло. У будинку залишилось мало пожильців, а опалювати доведеться всю будівлю. "Власник, навєрно, буде нас ізмором брать. Воду вже відключав, зараз тепло. Раніше ми платили 2 тисячі за опалення, коли було 150 кімнат, а тепер лишилося 40. Оплатити - це тисяч 8… Ні один отут мешканець не потягне платити стільки півроку, ні один. Говорю: готуйте буржуйки, будемо їздить по стройках і збирати дрова. Електрикою не опалимо, проводка тут стара, може не витримати…", - бідкається Тетяна. Вона поспішає помити голову: іде в водоканал "домовляться за воду".
У ПрАТ "Київміськбуд-2" стверджують, що будинок знаходиться в аварійному стані і непридатний до життя. За словами Тетяни, 10 років тут не робили жодного ремонту. У душових митися взагалі неможливо. Показує кімнату, що слугує ванною. Плитка на підлозі розтріскалась, на стінах – обвалилася. За трубу зачеплений великий каламутний шматок дзеркала. Як люди миються, Тетяна показує сміючись: "он відьорочко, тазік, ванночки".
Ідемо захаращеним темним коридором, стукаючи в двері. Скрізь стоять вазони і уламки старих меблів. З крайніх по коридору дверей виходить Катерина Гречкосій, колишня одногрупниця Тетяни. Її називають "головною зіркою": Катерина Іванівна дає інтерв'ю всім телеканалам, що приїжджають до гуртожитку. Швидко чепуриться перед дзеркалом. Вона дуже світла блондинка у домашньому халаті в ромашки. На кожній руці - по два персні.
Одна працівниця отримала травму на стройці, судилася з Київміськбудом-2, і на суді суддя сказала – "а що ви хочте, ви ж продані?" А ми до того і знать не знали, що ми продані. Так і дізнались.
Розповідають: приїжджав уночі комендант, увімкнув газ на першому поверсі, огородив сигнальною стрічкою і викликав Київгаз. Навіщо, мешканцям незрозуміло: "То лі подорвать, то лі щоб не проснулися – невідома причина. Це ж не дай бог. Серед ночі, мало людей, а якби ніхто не вийшов до ранку? Мамочки собрали дітей і пішли на квартиру, бо страшно за дітей. Просто бояться. Хто мав можливість - повтікали".
Поки говоримо, коридором проходить середнього віку чоловік. Їх тут рідко побачиш: більшість мешканців – жінки, бабусі. Чоловіки або на роботі, або відсипаються після нічного чергування в гуртожитку.
"Ночами по 2-3 людини роблять "кругову". Цілу ніч - одні з 12 до 3 ночі, другі з 3 до 6 ранку. Ми не прилягаєм, не сідаєм. Ходим по кругу, бо після цього випадку з газом страшно. Сама бачила: приїжджав начальник охорони близько 12-ої ночі. Проїхав, призупинився, подивився і поїхав. Будем діжурить, поки не попадаєм, діваться нема куди…", - розповідає Катерина Іванівна.
Перед оцією-от заворушкою вони в нас збирали документи – дітей, наші – начебто поставить бронедвері на вході. Фотографували копії навіть ідентифікаційного кода. Питаємо, нащо код? Кажуть, хазяїн хоче.
Скаржиться - не може з'їхати: "Я б це все вже забула, як страшний сон, чесне слово. Раді чого я сиджу тут 30 років - раді прописки і раді квартобліку".
Справа в договорі, на основі якого пожильців Польової хочуть переселити до іншого гуртожитку, на вулиці Академіка Туполєва. Це договір оренди: ліжко-місце коштує 1,5 тисячі грн на місяць. Плюс комунальні платежі. Угода укладається на 9 місяців і позбавляє права на реєстрацію, на приватизацію. Її можна розірвати в односторонньому порядку без пояснень – тобто, навіть за один день.
Юристка Київміськбуду-2 каже, що там тільки 100 грн за ліжко-місце. А там навіть суми такої в договорі не вказано.
"Нічого з пошти не забираєм: боїмося, що в конверт упхнуть договір. Вони ж приносять оті бумажечки "отримайте таке-то на пошті". А якщо ти отримала договір і нічого не зробила, то вже можуть на тебе в суд…".
Біля однієї з дверей стоять кілька пар капців. Тут живе пані Галина з чоловіком. Вона мати трьох дітей, наймолодшій дочці 19 років.
У довгій і дуже вузькій кімнатці панує сильний осінній запах сушених грибів. У ящику на підлозі складені домашні яблука. У сусідній кімнаті стоїть піаніно, біля нього – банки з консервацією. На холодильнику – стосики книжок. На стіні висить вручну вишита картина з янголами. Галина просить не запам'ятовувати "бєспрєдєл" в оселі.
У кутку кімнати вежею складені закриті плоскі відра. Там, пояснює, вода. Її зберігають про всяк випадок - після 9-денного відключення. Добре, каже, 2 дні дощило і жителі збирали дощову воду. Поки говоримо, закипає електрочайник.
"Діти наші останнім часом живуть у стресі, бо дома тільки про виселення й говориться. Діти – дошкільного, досадочкового віку, є вагітна. На половину людей подавали до суду. До такого маразму дійшло, що судові повістки на неповнолітніх дітей поприходили", - розповідає Галина, поки я п'ю розчинну каву з чашки з фотографією її маленьких двох онуків.
"Прийшли до нас і кажуть: або ви виселяєтесь з цього гуртожитку, або тут залишитесь назавжди. А ми й хочемо назавжди – у нас же такий гарний будинок! А нам відповідають – ви не поняли, у якому сенсі назавжди…"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Віддали ключі, коли погодилися заплатити за місяць додатково"
У ніч проти 3 вересня у Дніпрі загорівся студентський гуртожиток, унаслідок якого 17-річні хлопець та дівчина - студенти Дніпровського транспортно-економічного коледжу - отруїлися чадним газом.
3 
1
Коментарі