Весілля без молодят чи незаконна торгівля: як в Україні відбувся скандальний фестиваль борщу

40

У селищі Опішня на Полтавщині минулими вихідними відбувся IX етнофестиваль-квест "Борщик у глиняному горщику". Це традиційне дійство, яке відбувається в другі вихідні серпня, зазвичай збирає тисячі відвідувачів. Люди їдуть за сотні кілометрів, щоб спробувати борщ за незвичними рецептами, зануритися в атмосферу етносадиби та отримати позитивні емоції.

Торік фестивалю не було, а на початку нинішнього літа організаторка свята, власниця етносадиби Олена Щербань почала рекламу свого авторського фестивалю. Обіцяла велике свято, 90 рецептів борщу і збір допомоги на потребу ЗСУ.

Та на заході не обійшлося без правоохоронців, а фестиваль в останній момент господиня оголосила весіллям. Без молодят.

Про те, як фестивалили в Опішні та чим усе закінчилося, дізнавалася на місці кореспондентка Gazeta.ua.

ОМАНА

Ранком суботи в Опішні по вулиці Партизанській доволі людно. Зо три десятки машин припарковані по узбіччях, просто під парканами та воротами приватних будинків. Серед них – два автомобілі поліції.

Правоохоронці – п'ятеро чоловіків та одна жінка у чорній формі – стоять на узбіччі, спостерігаючи, як до дерев'яних воріт з написом "Весілля. Весілля" заходять люди. Хтось поодинці, хто й групами по 5-10 осіб. Ще двоє поліціянтів у яскраво жовтих жилетах помічаю за кількасот метрів вище дорогою, на повороті вулиці.

Питаю у правоохоронців, що тут відбувається.

Щойно ми з колегами, ставши в чергу за іншими відвідувачами, наближаємося до входу, до нас вибігає власниця етносадиби "Лялина світлиця". Невисока струнка жінка одягнена в народному стилі. На ногах – широкі червоні черевички з тонкої шкіри, гірчичного кольору широка спідниця міді, червона крайка з китицями виглядає з-під темно-червоної корсетки. Такого ж кольору троянди на рукавах вінтажної білої лляної сорочки. На шиї червоніють багаторядні намиста. Голова пов'язана темно-червоною хусткою з бахромою.

 

– У нас сьогодні приватне весілля. Молодята не бажають вас бачити. Поліція! До мене тут журналісти йдуть, я не бажаю їх бачити! Не можна до мене сьогодні. Фестивалю немає. Буде, коли буде перемога. Тоді ми проведемо 10-й фестиваль борщу, з усіма рецептами та атрибутами. А зараз я не маю права порушувати приватний спокій людей – це усі гості весілля, – трохи нервово посміхаючись, голосно вигукує етнологиня Олена Щербань.

За її спиною біля загородки з дощок декілька людей стоять в черзі на вхід. Коротко стрижений засмаглий чоловік у світлій лляній вишиванці бере з них плату за вхід – 100 гривень. На подвір'ї садиби гуляють кількадесят людей. Це схоже на екскурсію чи фестиваль, але – не на весілля.

– Приватне весі-ілля? – розтягуючи літери, розчаровано перепитує поруч зі мною невисока жінка середніх років у рожевій трикотажній блузці та квітчастих штанах, представляється Лєною. – Я думала… В інтернеті було "свято борщу". Ми з міста Ромни Сумської області приїхали. Вичитали в інтернеті про фестиваль борщу в Опішні. Про вхідний квиток 100 гривень ніхто не писав, ми б не їхали.

Жінка виглядає так, ніби зараз розплачеться. Жаліється, що вони з чоловіком витратилися на неблизьку дорогу (в один бік близько 170 км. – Gazeta.ua). Відходить убік, разом з нею йде її коренастий засмаглий чоловік. Коротко радяться, розвертаються та йдуть в кінець вулиці – вочевидь, до машини.

Тим часом до воріт наближається ціла делегація – дві жінки в яскравих штанних костюмах в стилі піжами й декілька дітей підлітків. Одна з жінок тримає в руках прозору скриньку з логотипом громадської організації БО "Благодар життя". Побачивши їх, Олена Щербань розкриває обійми для зустрічі та запрошує гостей на територію.

– Ось, дивіться всі! Це офіційний благодійний фонд приїхав, буде збирати донати, – вигукує господиня свята та швидко заходить на подвір'я.

З-за високого паркану не дуже видно, що відбувається в садибі. Помічаю над ним великий плакат, який сповіщає, що 12.08. 2023 року в етносадибі "Лялина світлиця" відбувається IX етнофестиваль-квест "Борщик у глиняному горщику". Зауважую про це власниці, яка знову визирає на вулицю.

– Ви ж в рекламі в соцмережах писали, що буде етнофестиваль. Виходить, ввели в оману? – питаю.

– Це сюрприз! Сюрприз для молодят, у яких тут сьогодні весілля! Вони попросили мене не пускати журналістів, я виконую.

– У вас ось плакат висить, на якому написано про етнофестиваль, – вказую рукою на банер.

– Так, а ви подивіться на дату! Він старий! – вигукує пані Олена.

 

– Як же старий, як дата сьогоднішня? – дивуюся.

– Де?! Да? Ну плакат старий – ми хотіли проводити та передумали. Проведемо після Перемоги, – парирує організаторка заходу та повертається спиною.

ЗА ПАРКАНОМ

Про те, як живеться поруч з місцем гучних гулянок, вирішую спитати в сусідів. На подвір'ї поруч з Олениним двоє дітей шкільного віку плигають на батуті. На мій голос з хати виходить невисока жінка у чорній футболці та джинсах.

Питаю її, чи радіє вона, що через паркан розташоване відоме на усю Україну місце, яке популяризують як музеї їжі.

– Ну та сусідство, скажем чесно, не дуже. По-перше, один год у нас отут ні "скора" не могла проїхать нормально, ніхто. І пройти ніяк дуже було – машина на машині, це сьогодні ще машин трошки. До неї часто люди приїжджають – ну обично то екскурсії не дуже шумні, а як фестивалі, то… Шо там у неї робиться – я не знаю, я не захожу туди. Але такі речі не в таких місцях проводяться, – каже Марина, сусідка Олени Щербань через паркан.

Люб'язно дозволяє пройти на свою територію, щоб дати змогу через паркан подивитися, що відбувається на подвір'ї "Лялиної світлиці".

А там на вогнищах, складених з цегли невеликих пічках, електроплитах та в кабицях готують страви: смажать пиріжки та ковбасу, варять галушки, тушкують овочі. Та основна страва – борщ. Він кипить у казанах та каструлях.

За городом виявляю відкритий простір – ґрунтову дорогу спільного користування, яка проходить уздовж невисокого паркану з сітки рабиці. Тут також є прохід – навіть без хвіртки, її роль виконує саморобний турнікет, зварений з труб. Жодних табличок, які б сповіщали про заборону проходу на приватну територію, немає.

 

За парканом на мангалі, звареному з великого колісного диску, кипить бульйон в величезному казані. На столику поруч дві жінки нарізають овочі, в казанку на іншому вогнищі тушкується борщова заправка, яку помішує чоловік у вишиванці. Питаю, що за захід відбувається.

– У нас фестиваль борщу, – каже пишна блондинка, представляється Інною. – А ми варимо 80 літрів. Наш рецепт особливий, а борщ – найсмачніший. Секрет у тому, що борщ приготований з любов'ю. Ось доваримо, і запрошуємо спробувати.

Жінка розповідає, що вони з друзями приїхали з селища Старий Салтів на Харківщині, щоб долучитися до дійства і допомоги ЗСУ. Багато чули про борщові дійства, які проводить Олена Щербань в Опішні, але долучилися уперше. Побачили рекламу в соцмережах, написали організаторці та отримали запрошення.

– Варимо борщ український з реберцями. Усі інгредієнти домашні, хіба паста не домашня, і приправи. Картопелька, капусточка та усі овочі виростили на городі. Ми приїжджали на екскурсію сюди зимою і під час екскурсії пообіцяли, що зваримо борщ. Приїжджали колективом, ТОВ "Біобаланс Полтава". Ми тут збірні – з Полтави та зі Старого Салтова, – долучається до розмови її подруга, представляється на ім'я Любов.

Питаю, на яких умовах колектив долучився до дійства.

 

– Ми як учасники платили по 100 гривень з людини. Нам за це нічого не буде – ми виконуємо обіцянку зварити борщ. Кошти, які зберем, усі підуть на донати, – пояснює Любов.

З території виходить чоловік років 60 та йде в бік вулиці. За декілька хвилин дорогою проходить жінка у джинсах та чорній футболці з вишивкою, заходить через хвіртку на територію фестивалю. Не стримую цікавість, за нею заходжу і я.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зелений, білий, японський - на унікальному гастрофестивалі здивували рецептами борщів

КОМЕРЦІЯ

На території все виглядає традиційно, як для фестивалів борщу, які вже не раз проводилися в цій садибі-музеї. В дальньому кутку, поруч зі входом, через який я зайшла, продають сувеніри народні майстри.

Цього року з асортиментом негусто. Пропонують сумки, брелки, дрібні сувеніри, прикраси ручної роботи, карбовані пам'ятні монети, ляльки мотанки та мед. Загалом торгують з десяток яток на увесь фестиваль.

Поруч на траві розмістилися дві жінки й чоловік – їдять борщ з пластикових мисок.

– Попробував вже три борщі. Рибний – зі щукою, не знаю яка там риба, але смачно, з ветчиною – він має цікавий копчений смак, і опішнянський. Не можу отак вам сказати, в чому там ізюминка, но дуже смачно. Оцей, мабуть, найсмачніший, – полтавець Владислав з апетитом доїдає останні ложки борщу зі сметаною.

Люди, які їдять борщі, шукають місця, де тільки можна. Їдять стоячи, низько нахиляючись до довгих столів, вкритих прозорим поліетиленом, сидячи на лавах, дошках та балках, тримаючи миски на колінах, а то й просто стоячи в стороні від стежки.

Невисока блондинка в коротких джинсових шортах, які оголяють стрункі засмаглі ноги, їсть, сидячи на колоді.

 

– Приїхали перший раз на фестиваль борщу. Подивитися, – каже харків'янка Олена, яка рік живе в Полтаві як ВПО. – Очінь понравилось. Вже спробували на вході перший – "полтавський". Я так поняла, шо це прям мєсний-мєсний. Не знаю, в чому секрет, але він прямо дуже смачний. А зараз їстиму харківський борщ – з Лозівського району. Хочу порівняти, бо в нас теж родичі в Лозівському районі.

Поруч з нею сидить молодий чоловік в окулярах, одягнений у зелену футболку та трикотажну куртку з коронами.

– Я вам так скажу. Я тут вже четвертий раз. Але не на фестивалі борщу, а був тут на екскурсіях. Тут же, коли нема фестивалю, проводяться екскурсії, бо це музей. Я їв тут три рази борщ. Причому, вони не готують борщ, коли немає фестивалю. Тобто, я намагався тут поснідати, а мені сказали: "Для туристів нічого не готуємо. Але якщо ви вже приїхали здалеку, то давайте вже". Зробили те, що самі їдять. Дуже смачний борщ – ніколи такого не їв. Ззовні – звичайний, але смак... Думаю, суть в методиці приготування. Якийсь він такий тендітний і ніжний. Та ще й з їхніми продуктами – подавали домашню сметану і сало з зеленню. Цей мікс дуже органічний і немає нічого зайвого. А ще це єдине в Україні місце, де готують борщ з полуницею, наскільки я знаю. Хотів спробувати, та якось іншим разом, – розповідає харків'янин Антон.

Поруч до каркасного павільйону з підписом "Оржицький борщ" вишиковується черга. Люди замовляють ковбасу, яку смажить на пательні чоловік у футболці-вишиванці та світлому літньому капелюсі з прямими крисами.

Тут відвідувачі беруть алкоголь – прозору рідину у чарках та в півлітрові пляшечки, його розливає висока струнка жінка з короткою стрижкою. Вона ж насипає і продає борщ. Це постійна учасниця фестивалів "Борщик у глиняному горщику" харків'янка Оксана Буряк.

– У мене традиційний холодний борщ із рибкою, – не відриваючись від роботи, каже Оксана. – Вибачте, не можу говорити, у мене покупці.

 

Продають борщ по 50 гривень за 300 мл. Це стандартна ціна – таку ж правлять більшість учасників. Варто зазначити, що вартість порції не змінилася з попереднього разу – у 2021 році фестиваль був в дуже велелюдний. Торік захід не проводили.

Учасники фестивалю торгують собі на користь. За вхід заплатили 100 грн з людини. На кожному "торговому місці" стоїть горщик, заклеєний скотчем, з написом "Донати на ЗСУ". Туди, за бажання, відвідувачі можуть кинути решту або будь-яку суму.

За одним зі столів, який поставили уздовж центральної доріжки, їдять стоячи троє жінок. Вони – екскурсантки, яким довелося встати вдосвіта, щоб потрапити на фестиваль.

– Ми приїхали з Київської області. Нас ціла екскурсія. У нас є гід, яка займається поїздками, організовує екскурсії та виїзди на всякі фестивалі. Вона дізналася про фестиваль борщу, написала і зробила тур. Нас приїхало близько 50 людей. З Яготина, Березані, Переяслава та інших населених пунктів. За екскурсію заплатили тисячу гривень. Сюди включений вхідний квиток. А борщі вже куштують кожен хто який хоче – це за гроші. Встигли пробувати борщ з грибами, і дуже смачний борщ з коропом, – каже невисока блондинка в рожевій футболці та джинсовому піджаку.

З жалем констатує, що, хоч мали талони на дегустацію, включену у вартість входу, скористатися ними не змогли – вже нічого було дегустувати. Хоча по часу на заявлену дегустацію встигли – о 10.00 були на місці. Та не дуже сумують з цього приводу, бо таки змогли отримати яскраві враження.

– У мене було кулінарне відкриття сьогодні. Уперше їла пироги зі шкварками. Ніколи й подумати не могла, що може бути така начинка – в нас так не готують. А тут, кажуть, це традиційна страва, – радісно ділиться враженнями брюнетка в білій блузці та короткій рожевій куртці.

 

– А от мені тут дечого бракує. Ми ж їхали на Полтавщину. Розраховувала поїсти полтавських галушок. Їх обіцяли в рекламі. А їх тут немає, – додає третя подруга, коротко стрижена блондинка в спортивному костюмі.

НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ

Обіч доріжки помічаю чорну інформаційну дошку, на якій рожевою крейдою виведено: "Весілля. Борщ груша, вугрик, щука – 100, узвар – 10". Стіл щільно заставлений казанами та каструлями зі стравами, є банка квашених огірків та великий бутиль з жовтуватою рідиною.

Біля довгого столу поруч вишикувалося з десяток людей. Тут пропонують також весільний капусняк, качану кашу та шулики – коржики з маком та солодкою заливкою, традиційну солодку страву, яку готують на Спаса. Тут також продають алкоголь, це називається дегустація.

Власне, алкоголь можна придбати на половині торгових точок. Дехто наливає, в інших пропонують вже фасовані в пляшки з етикетками. Інформації про виробника на них немає, тільки рекламна назва. Пляшки 0,25 л з етикеткою "Справжня калганівка" помічаю в пластиковому тазу під столом, де продають борщ, пиріжки та сирно-картопляні галушки з малиново-йогуртовим соусом.

– Запрошуємо до нас на борщ. Сьогодні готуємо аж чотири види, ви такого ніде не їли! – широко посміхається мені жінка в яскравому стилізованому українському вбранні, яка проходить доріжкою поруч. За нею йдуть ще декілька колежанок у таких же костюмах, тож я розумію, що це художній колектив.

Приїхали на фестиваль борщу на запрошення його організаторки, розповідають жінки, доповнюючи одна одну. Радіють можливості презентувати традиції приготування борщів з їхнього села – традиційні уплатнівські страви мають свої родзинки та унікальну рецептуру, та долучитися до доброї справи допомоги ЗСУ. А ще – показати свою творчість. Заспівали дві пісні – народну про лободу, та авторську про Опішнянський фестиваль борщу. Написала її художній керівник колективу.

 

– Ми – аматорський жіночий колектив "Забава". Варимо чотири незвичайні борщі. Зелений з кількою, червоний з яйцями, червоний з волохатим горохом і червоний з пузаниною. Є свої секрети. Один з них – з любистком, так у нашому селі бабусі варили, – каже художній керівник центру надання культурних послуг села Уплатне Близнюківської громади Лозівського району Харківщини Людмила Каменєва.

Поки говоримо, з майданчика лунає спів – виступ чергового творчого колективу. "Навари, ми-илая, навари, ми-илая, навари, у-ха-ха! – моя чорнобривая", – разом з артистами підспівують і відвідувачі свята.

На фестиваль борщу їхали за сотні кілометрів – щоб зануритися в теплу атмосферу дитинства та українських традицій. І люди змогли отримати свій фан.

– Ми з самого Дніпра приїхали. Тут удруге – перший раз були ще до ковіду. З того часу багато що змінилося на краще. Наприклад, те, що з'явилися донати. Бачимо, що люди радіють можливості допомогти, – каже Світлана, одягнену у білу футболку, вишиту яскравими маками. – Вважаю, що це дивовижне дійство, не штучне, справжнє – тут немає шароварщини, як то кажуть. Тут усе натуральне, справжнє, етнічне. Коли це побачиш – ну яка може бути денацифікація. Ми – отакі. Сподіваємося, що пані Олена цей захід проводитиме щорічно і їй нічого не заважатиме.

Тим часом на концертному майданчику біля входу проводять чергову дегустацію борщів. Презентують борщ з грушками, зі щукою, грибний з лисичками, та оржицький з ребрами.

Декілька учасників виставили на стіл невеликі горщики з борщем та по черзі розповідають про особливості рецептів своїх страв. Після презентації ті, хто встиг, а це пару десятків людей, зможуть продегустувати невеликі порції – по ополонику – борщів.

Вважається, що ця дегустація входить в ціну вхідного квитка. Та не всі користаються цією можливістю – борщів очевидно менше, ніж потрібно порцій на усіх відвідувачів.

БЛАГОДІЙНІСТЬ

Через те, що цього року людей майже уп'ятеро менше, ніж на попередньому фестивалі, місця, де поїсти, вистачає. Декілька довгих столів з лавами під дахом між хатою та сараєм щільно заповнені людьми. Тут їдять, п'ють, спілкуються зо три десятки відвідувачів.

Дуже атмосферне місце, щедро прикрашене керамічними виробами, що на мотузках звисають з балок даху та закріплені на стовпах. Також звідси можна спостерігати за приготуванням їжі – тут є кабиця, де готує борщі родичка Олени Щербань Оксана Манько. Жінка в українському костюмі – старій автентичній вишиваній сорочці та картатій синьо-зеленій спідниці – вправно використовує рогач, щоб діставати глиняні горщики з печі. Залюбки позує мені для фото.

 

– Ці хати недавно вони викупили. Зайдіть, подивіться, скільки тут усього – такі красиві рушники. І в дальню теж сходить, там відкрито, можна оглянути. Ще не впорядковано, але тільки гляньте, скільки ще в них є експонатів для музею! – захоплено радить полтавка Людмила Бутко, яка долучилася до фестивалю борщу уперше – на особисте запрошення Олени Щербань.

Територія ще не упорядкована, але доволі простора. Мені чимось невловимо нагадує про село Великі Сорочинці та славнозвісний Сорочинський ярмарок. Чи то ставком-копанкою, чи то вербами над струмочком, що протікає через ділянку попід парканом.

Тут, вочевидь, планують в майбутньому влаштувати зону дитячих розваг. Принаймні вже зараз є напівзібрана саморобна дитяча гірка, яка закінчується купою піску, ніби для пісочниці. Трохи далі в затінку розлогого дерева на гойдалці колишуться дві жінки, яких я бачила раніше на вході.

Волонтерки Юлія Гречнєва та Дарина Гермаш приїхали з Лубен. Взяли з собою скриньку, щоб зібрати трохи благодійних коштів. Використають їх для добрих справ. Серед іншого, допомагають військовим, кажуть жінки.

– У нас є фонд "Благодар життя". Ми працюємо з дітками – малозабезпеченими, з багатодітних родин. Ми з Юлею тримаємо фонд, їздимо на самий "нуль". Їздимо наскіки опасно, що нас обстрілювали дуже часто. За 500 метрів од орків були, – розповідає Дарина. – Вирішили від цього всього відволіктися. Знайшли людей, які задонатили нам на пальне. Привезли сюди 18 дітей з багатодітних і малозабезпечених родин, які не можуть собі дозволити повезти діток на відпочинок.

Добре знайомі з Оленою Щербань – написали їй, що хочуть приїхати. А вона натомість запропонувала поставити скриньку для пожертв. Бо знає, що засновниці фонду збирають постійно гроші для вояків – на ремонт авто, запчастини, тепловізор.

 

Та, окрім добрих справ, користуються нагодою, щоб трохи відпочити й поїсти смачних страв. Встигли спробувати декілька видів борщів, та чекають на родзинки – чорний і з раками.

Трохи далі, під парканом, низько схилилися над столом троє чоловіків у шкіряних жилетах з логотипом байкерського клубу. Друзі вирішили влаштувати собі активний відпочинок – поїздку на залізних конях – та гастротуризм. Приїхали з Дніпропетровщини – з Кам'янського. Уперше відвідали фестиваль борщу в Опішні, побачивши рекламу в соцмережах. Та не в захваті від цього рішення.

– Впечатления не очень пока что. Мы как-то по-другому себе все это представляли. Я понимаю, дожди прошли, земля мокрая, но тут могло быть и чище. Скажем так: я ожидал, що здесь большая территория, более благоустроенная, что люди могут тут спокойненько сесть, все попробовать, – каже мотолюбитель Денис.

Зізнається, що встигли спробувати поки що єдиний борщ – "оржицький". "Смачний, але – звичайний", - резюмують. Поки що не те, за чим би варто було проїхати більше ніж сто кілометрів в один бік. До іншого поки що не змогли дістатися.

– Ми не змогли підійти нікуди, щоб хоть узнать, де шо. Очередя кругом. Єдиний, який був без великої очіріді. Хотіли з качкою – він закінчився, у великому казані ще кипить, – додає ще один байкер, не представляється.

– Мы посмотрели тут всё. Поедем есть полтавские галушки – фаршированные. Любим это блюдо. Заказываем в Диканьке, – додає Денис.

За 10 хвилин на вулиці перед садибою помічаю, що байкери їдуть геть – у садибі вони провели менш як годину.

Власне, цього року відвідувачі проводили на фестивалі в середньому 40-60 хвилин, за моїми спостереженнями. Причина – у відсутності зручних місць для сидіння, мінімумі розваг, дуже скромному асортименті ярмарку.

 

На дорозі зустрічаю родину, яка щойно вийшла з території фестивалю. Поки чоловік пішов на гору за машиною, жінка погоджується поділитися враженнями.

– Що найбільше сподобалося на фестивалі? – питаю.

– Медальоны, – підліток радісно показує монетку-медальйон на ланцюжку. – Борщ. Пирожки еще очень вкусные с картошечкой. И квас.

Родина зі Селідового Донецької області, останній рік живуть у Полтаві, куди тікали від війни. Фестиваль борщу відвідали уперше, прочитали рекламу в соцмережах. Приємно вражені розмаїттям страв та полтавським сільським колоритом.

– Люди самі, по своїй ініціативі це роблять. Може, треба якось допомогти їм? Чому влада не помічає і не підтримує ініціативу? Хороший фестиваль. Трохи, канєшно грязно – дитина маленька впала в грязюку. Ну це ж дощ був. А взагалі, дуже цікаво. В наших батьків була хата – дуже схожа, як ця (в садибі "Лялина світлиця". -Gazeta.ua). То мені дуже сподобалося, – ділиться враженнями донеччанка Олена.

ЗВЕРНУТИСЯ ДО ДЖЕРЕЛ

Дійство, яке відбувалося 12 серпня в Опішні на території садиби "Лялина світлиця", Олена Щербань рекламувала, як IX етнофестиваль "Борщик у глиняному горщику". Ми вирішили розібратися, звідки ж він походить, та яким був перший захід.

Для цього завітали в гості до людей, які стояли у витоків заходу. Одна зі співорганізаторок та ідейна натхненниця фестивалю – Марина Куденець. Разом з чоловіком Олександром заснували та розвивають в Опішні етнопоселення "Старий хутір". Є співзасновниками ГО "Креативний туризм" – разом з Оленою Щербань та її колишнім чоловіком Анатолієм Щербанем.

Говоримо з Мариною на піддашках хати 1914 року, однієї з будівель етнопоселення "Старий хутір" в Опішні. Зауважую, як пасує смарагдовий робочий фартух жінки до її зелених очей. Марина сидить на автентичній лаві зі спинкою, критою тканим рядном. Тримає в руках полив'яний горщик з традиційним опішнянським орнаментом і написом "2014. Фест-квест Борщик у глиняному горщику".

 

– Перший фестиваль провели у серпні 2014-го року. Ми тоді дружили з Анатолієм та Оленою Щербань. Анатолій згодом у нас хрестив донечку, ми з ним куми, – розповідає Марина Куденець. – Ми обговорювали, що треба розвивати зелений туризм, робити веломаршрути, залучати туристів до Опішні. І придумали таку ідею, щоб організувати гастрофестиваль. На той час в Олени була садиба "Лялина світлиця", де вона проводила майстеркласи з ляльки мотанки. І до нас в садибу також приходила з цими майстеркласами. У нас була піч, в Олени в садибі теж була. Ще з нами мала брати участь третя садиба, але вони піч не встигли добудувать, тож ми провели захід без них.

Ідея була влаштувати борщовий квест. На обох садибах місцеві мешканки старшого віку, які мають родинні рецепти, варили борщі. Гості фестивалю-квесту мали можливість дослідити процес приготування страв на різних садибах, порівняти рецепти та технологічні процеси. Паралельно – оглянути самі садиби. Підсумок квесту – дегустацію – проводили в кемпінг-зоні "Старого хутору" під горою. За підсумками голосування обрали страви, які найбільше сподобалися відвідувачам та нагородили їх авторок.

– Ми більше опікувалися питаннями комфортного розміщення гостей, забезпеченням приготування страв, організаційними питаннями. Олена була більш зайнята питаннями піару. Тож на цьому наші шляхи розійшлися, – досить стримано говорить Марина. – Не те щоб ми прямо побили горщики. Але всі знають амбіції Олени – суцільне "я, я, я". Ну якщо ти – то бери і проводь. Нам краще проводити у своєму форматі, у своєму баченні. Звісно, що ідея була "борщик у горщику з бабусиної печі" – тепла і смачна, це приємні згадки. Але потім у 2016-му ми проводили свій фестиваль.

Перший фестиваль борщу організувала і провела громадська організація "Туристичне село Полтавщини", головою якої був Олександр Куденець, а серед членів і подружжя Щербань. Та згодом організацію закрили – не вистачало часу і зусиль її розвивати – після проведення "Опішнянського фестивалю натуральної їжі" на території етнопоселення. До його проведення долучилися волонтери не тільки українські, але й іноземці – Туреччини, Польщі, Португалії, Іспанії.

 

– З Оленою було складно. Її єдина діяльність – прийти покрасуватися перед гостями та журналістами, розказати, як вона все знає і вміє. Так же поводила себе на "Слива Фесті", який ми тут у себе на території проводили – прийшла й обурювалася, що ми її не покликали. У людей потім складається враження, що окрім неї, ніхто нічого не робить. І тому з нею не хочуть працювати. І в селищній раді її за це не люблять. Просто от така вона людина, – додає Марина.

З сумом констатує, що люди, які незадоволені йдуть з фестивалю борщу, потім жаліються на селищну владу – мовляв, як можна не організувати нормальні умови для такого заходу та не провести його на високому рівні. А місцева влада і рада б допомогти, та її допомогу не приймають.

– Дійсно, ідея суперова. І все можна було б зробити. Їй голова наш Микола Різник запропонував провести цей фестиваль на загальній території. А Олена – відмовилась. Звісно, бо вона ж грошей не заробить. Це ж, певно, їй важлива не якість, а грошова компенсація за кількість людей. А вона ще й на всіх пише купу гадостей, – додає моя співрозмовниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гуляли, квасили та заливали сливи: як на Полтавщині провели оригінальний гастрофестиваль

ОБІЦЯНКИ ЦЯЦЯНКИ

Фестиваль приватний, ніде не зареєстрований. Тож просто так виділити на нього гроші громади закон не дозволяє. А назустріч його організаторка не йде, каже голова Опішнянської територіальної громади Микола Різник.

– Громада просто приватнику допомагати не може. Про це і йшла мова: щоб вона оформилася як ФОП, або відкрила якусь громадську організацію. І потім ми б могли співпрацювати. Два роки тому було багато негативу – людям туалетів не вистачало, місця було мало, ніде не те шо сісти, а й стати. І цей хейт пішов на громаду, що ми, мовляв, могли би все організувати. Я її покликав і кажу: "Олено, давай якось виходити на інший рівень. Можливо, десь на стадіоні чи іншій більшій території, бо ця вже не вміщає такий натовп". Тому їй було придбано два будинки. Людей звідти переселили. Але її умова була, щоб передали все їй у приватну власність. Ми знайшли мецената, який це викупив і подарував їй, – розповідає Микола Різник.

Прізвище мецената не називає. Каже, людина свідомо хоче зберегти свою приватність. Тоді нібито Олена Щербань пообіцяла зареєструвати ФОП, і погодилася привести територію до ладу, облаштувати належним чином, і там проводити заходи, щоб більше не було скарг у відвідувачів та місцевих мешканців. Та минуло два роки, а досі цього не зробила.

Різник стверджує, що мав домовленість зі Щербань щодо того, що цього року фестиваль борщу проводитися не буде. З міркувань безпеки – у громаді є укриття, але не на території "Лялиної світлиці". Та й збирати багато людей з різних регіонів в одному місці, з тих таки міркувань безпеки, не доцільно.

 

– Ми повідомили усі служби про рішення щодо заборони, але захід все одно відбувся, – каже голова громади. – Вона погодилася тоді, два роки тому. До того ж я особисто давав їй гроші, коли вона до мене зверталася, просила допомогти на грамоти, подарунки учасникам. Я просто діставав гроші з кишені й давав їй. Офіційно ми не могли їй допомагати, а неофіційно – допомагали. Навіть до того, як став головою, я фінансово її підтримував. А потім з нею щось сталося, – каже Різник.

Зараз у селищі стосунки між мешканцями та господинею "Лялиної світлиці" складні. Різник стверджує, що сусіди збиралися перекривати дорогу, щоб не допустити приїзду гостей на нелегальний фестиваль. Та голові вдалося переконати громадян, що це не найкращий план дій – на тій вулиці розташовані об'єкти Національного музею-заповідника українського гончарства, до якого у вихідні дні їдуть багато відвідувачів та великі екскурсійні тури з усієї України та іноземні туристи

Ймовірно, сама Олена Щербань теж знала про плани односельців. Тому написала заяву до поліції з вимогою забезпечити охорону громадського порядку біля її садиби.

– 12 серпня в селі Опішне здійснювалась охорона публічної безпеки та порядку під час того, як місцева мешканка за своїм місцем проживання, як вона повідомила, проводить весілля. На цей захід залучили достатню кількість особового складу з числа Полтавського районного управління поліції. Також забезпечували безпеку руху, тому що була більша кількість, ніж зазвичай, транспортних засобів на вулицях, – каже в коментарі для Gazeta.ua речник Полтавського районного управління поліції Василь Зуб.

За словами офіційного представника поліції, правоохоронці здійснювали патрулювання з метою "недопущення якогось резонансу та правопорушень". Поліція прибула на місце тому, що "організаторка даного заходу попередньо повідомляла про проведення інших заходів за своїм місцем проживання, але саме в той день це було анонсовано, як проведення весілля".

– Попередньо вона зверталася до органів місцевого самоврядування про проведення цих заходів, на що отримала відмову. Наскільки нам відомо, органи місцевого самоврядування не надавали дозволу на проведення цього заходу, – уточнює Зуб.

На патрулювання до Опішні, розташованої в 50 км від Полтави, виїжджали вісім працівників Полтавського РУП на двох службових автомобілях.

Фото: Ольга Стенько

НЕЛЕГАЛИ

Представники селищної ради таки викликали поліцію. Написали заяви, в яких висунули конкретні претензії до власниці етносадиби. Про це Gazeta.ua розповіла начальник юридичного відділу Опішнянської селищної ради Ірина Гармаш.

– Близько 12-ї години 12 серпня я особисто зателефонувала на лінію 102. Повідомила про подвійне правопорушення. Перше – "порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій". Тобто, проведення заходу було заборонене, але вона, пори заборону, захід таки провела, чим порушила порядок організації масових заходів.

Ще одна стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення інкримінує здійснення підприємницької діяльності без реєстрації суб'єкта господарювання. Ірина Гармаш вважає, що дії Олени Щербань підпадають під дію цієї статті, оскільки власниця "Лялиної світлиці" не зареєстрована як підприємиця, а господарську діяльність проводить нелегально.

– З 2014 року вона систематично здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Вона здає в оренду приміщення, проводить платні майстер-класи, два фестивалі – борщу та живого хліба, готує на продаж галушки та інше. І абсолютно не зареєстрована як суб'єкт господарювання. Також я повідомила, що вона здійснює стихійну торгівлю, – каже юристка.

 

Поліція на виклик прибула, але зайти на територію, де відбувався масовий захід, відмовилася. Мотивуючи це тим, що це приватна територія. Від пояснень Олена Щербань відмовилася, документи також не надала. Поліція не застосувала свої повноваження – правоохоронці мали повне право вимагати документи, що посвідчують особу, або затримати людину до з'ясування її особи. Та чомусь не скористалися цим правом.

– Для мене була важлива ідентифікація її особи для податкової. Бо податкова попередньо відмовилася їхати на перевірку, спираючись на те, що у них немає даних цієї особи, ні паспорта, ні ідентифікаційного коду. Сказали, що їм потрібен адмінпротокол, в якому працівники поліції вкажуть інформацію про особу. Тільки тоді податкова здійснить перевірку. Держпродспоживслужба також відмовилася проводити перевірку. Усі знають, яка там антисанітарія, як там миється посуд, прибирається та все інше. Але у Держпродспоживслужбі мені надали відповідь, що оскільки вона не зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності, її перевірити не можуть, – розповідає Гармаш.

Як пізніше повідомив речник Полтавського РУП Василь Зуб, поліція проводить перевірку наведених фактів.

– За даним фактом проводиться відповідна перевірка. Подія є офіційно зареєстрованою. Після завершення перевірки буде прийняте відповідне правове рішення, повідомлені всі необхідні компетентні органи, – резюмував речник районної поліції.

Максимальний термін, який закон відводить на розгляд обставин справи, складає 30 днів. Але Василь Зуб запевнив, що збір та розгляд доказів проведуть у найстисліші терміни.

ПІДБИВАЮЧИ ПІДСУМКИ

Інформація про те, що мета фестивалю борщу – збір коштів на підтримку ЗСУ інформація на сторінках Олени Щербань у соцмережах з'явилася за декілька днів до заходу.

Організаторка записала декілька відео, в яких повідомляла, як важливо провести фестиваль, робила заяви, щодо того, що вона давно і потужно підтримує ЗСУ, та обіцяла перерахувати значну суму.

На заході постійно звучало слово "донати" – про це говорили учасники, гості. Та й сама пані Олена повторювала про благодійність, обіцяла одразу відзвітуватися.

Та з реальних результатів цієї благодійності поки що є лише чек з банкомата про зарахування готівки, здійснене 13 серпня Людмилою Бутко на адресу харківського підприємця та волонтера Артема Фісуна на суму 614,91 грн. Про це організаторка заходу написала на своїй сторінці у понеділок.

 

Особисто Олена Щербань вкинула у скриньку благодійної організації "Благодійний фонд "Благодар життя" 200 грн. Про це в коментарі Gazeta.ua сказала співзасновниця і директор благодійної організації Дарина Гермаш.

– Ми про це навіть пост ніде не виставляли, бо там ні про що звітуватися, – телефоном сказала керівниця фонду.

Замість звіту про результати збору коштів на підтримку українських захисників у вівторок 15 серпня Олена Щербань опублікувала допис, в якому обурено заявила, що опішнянська поліція проводить опитування свідків – "гостей весілля".

×