Кекс щастя

 

"А йоханий бабай! — кричить кума. — Ялинки-палички!"

Вона трохи не забула випекти хліб щастя. Я не можу повірити, що кума повелася на таке. Вона закінчила аспірантуру, читала в оригіналі Плутарха. Та, мабуть, цього їй мало було для щастя; і от хатня робітниця принесла їй закваску на якийсь супермагічний хліб під назвою "Почаївський монастир".

"Як тобі сказати, Пиркало, — пояснює кума, — я ж головою все розумію, але зробити нічого не можу. От мушу його спекти, і все".

Цей хліб — як популярне колись "письмо счастья", тільки гуманніший: його випікають лише раз у житті. Як каже написана великими літерами інструкція, яку кумі дали до закваски, першого дня та має звикнути до дому. На другий день до закваски треба додати цукру, борошна й молока. На третій перемішати, на четвертий — знову цукор, борошно й молоко, на п"ятий перемішати, на шостий — розділити на чотири частини, три з них віддати гарним людям, аби й вони змогли випекти хліб щастя, а на сьомий день додати решту інгредієнтів, вимішати й спекти. А потім — з"їсти, попросивши в Бога чого хочеш, окрім грошей.

Бабла не можна просити, а так усе є

Кума вимішує тісто руками, бо так треба. У тісті лишається трохи грудочок. "І так згодиться, раз не за гроші", — каже вона. Нарешті хліб готовий, але кума не знає, чого бажати. У неї троє чудових дітей, гарний чоловік, іще молоді батьки і новий захопливий проект на роботі.

— Бабла не можна просити, а так усе є, — каже. — Їж, Пиркало, ти.

Це взагалі й не хліб, а якийсь кекс щастя. Ще б пак — три склянки цукру. Хліб можна їсти тільки тим, хто живе в домі. Але кума вважає, що я у неї й живу, просто тимчасово подорожую. Я беру добавку кексу щастя. Він пахне на всю хату, сповнюючи її ароматом якогось щастя, чи що.

×