Післяпедофільська сутичка депутата Богдана і депутата Омельченка, в день коли в параламенті розглядався закон про кримінальну відповідальність за наклеп наштовхує на думку, що чим далі в ліс - тим темніше.
Раптом на кількох сайтах і в соцмережі зайшла мова не про Григорія Омельченка, а про Олександра Олександровича, котрий самовисунувся на Подолі у 220 виборчому окрузі. Маленьке пересмикування і можна розігнати велику пропагандивну хвилю.
Найголовніше, що це невелике пересмикування не стало передвиборчою технологією.
Добре, що цей випадок не просто мав свідків, а ще й був зафільмований хоча б на мобілку, що дозволило швидко розставити акценти. Протягом кількох годин, і в символічний день голосування за закон про кримінальну відповідальність за наклеп. Закон, м'яко кажучи, більш ніж ганебний. Але найбільший хай, тобто галас проти цього закону піднімають саме ті, хто й сам не цурається тиснути на пресу в цілому, і на окремого журналіста зокрема.
Так, наприклад, "Українська правда" цитує заяву "Батьківщини":
"Інакше як безглуздям та ідіотизмом назвати ухвалення цього закону ми не можемо. Влада просто подуріла, вже не розуміючи, що вона робить. Позбавлення волі за наклеп - це середньовічний спосіб розправи не тільки з політичними опонентами, а й з вільною пресою", - підкреслили в "Батьківщині".
Опозиція відзначає, що влада використовуватиме цей закон для придушення залишків демократії в українських ЗМІ. Адже будь-яке інтерв'ю, будь-яку публікацію завдяки новому закону суди відтрактують так, як треба владі.
"Це смерть української журналістики, і за неї відповідає особисто президент Віктор Янукович зі своїм параноїдальним страхом і жадобою влади", - йдеться в заяві".
Це все звучить дуже пронизливо, коли б не зважати на те, що сама УП не просто позбавила мене можливості вести блог, бездоказово звинувативши в замовних публікаціях, та ще й зробила це на догоду лідерам саме тієї ж "Батьківщини", котрі тепер борються за права журналістів. Все змішалось, як каже "классік", в домє Обломових!
Ну це ще на грані добра і зла, а в ході виборів ця грань переходилася без йоти сумніву не лише можновладцями, а й пресою. Чого варта трагедія біля Умані, де в історію втрапив автомобіль сестри Антона Яценка, і внаслідок автокатастрофи загинув молодий чоловік і ще кілька чоловік потерпіли. Можна по-різному ставитися до самого Яценка, а він добряче міфологізований медіасферою, але скільки видань розвернули свої оглоблі проти самого Яценка, не стільки в боротьбі за встановлення істини, скільки в бажанні потопити його виборчу кампанію. За всього цього навіть не задумуючись про долю іншої сторони випадку, про співчуття сім'ї загиблого, по долю поранених у випадку друзів загиблого. За породженням чергової інформаційної хвилі, її автори почасти навіть не задумуються про наслідки цієї хвилі. Вони пруться від самого процесу, для них результат - остання справа. Вибори приходять і минають, а чорнила можуть і не висохнути. Чорнила очорнювання.
А тепер про чорнила постпедофільської сутички - вони не висихають. Вони будуть до останніх днів супроводжувати всіх учасників цієї прикрої історії. Це така невелика скринька Пандори з великим смородом. Котрий буде супроводжувати до останніх днів дорослих, а дітям, котрі втрапили в цю історію, мука буде ще пекельнішою, і одним ляпасом Богдана тут не зарадити. Бо преса крутитиме Богдана, крутитиме Омельченка, а діти в цій історії вже нікого не цікавлять. Як, власне, в історії з Яценком, здається, співчуття до сім'ї загиблого мало кого цікавило. Бо топити Яценка - справа поплатна, а співчувати загиблому - це лише співчувати загиблому. Але ж відомо всім - маленькою брехнею великих цілей не досягають. Великою теж!
Володимир Цибулько, blogs.korrespondent.net
1 
8759
Коментарі