Політична криза: замість куполу Ради парасолька Офіса президента

Про те, що Верховна Рада України у 2025 році зіштовхнеться з політичною кризою, експерти передбачали ще два роки тому.

Першими ознаками було те, що парламентарі чим далі, тим менше генерували власні ініціативи. А всі голосування стосовно реформ країни, - це вимоги міжнародних партнерів.

Однак, зараз мова про те, чого побоювався і водночас прогнозував голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія. Він бачив проблему в корені - наростаючому розколі парламентської єдності. "Слуга народу" не спромоглася зберегти монобільшість протягом усього періоду роботи.

Однак, більш гостро стоїть питання збереження в умовах війни суб'єктності парламенту як органу, який може самостійно ухвалювати рішення? Так само можна ставити під сумнів і суб'єктність депутатів.

Турборежим розколу фракції СН

Верховна Рада IX скликання працює найдовше в історії українського парламентаризму. Майже шість років. Скільки ще триватиме його робота передбачити неможливо.

Зазначимо, вибори у 2019 році привели до парламенту першу монокоаліцію. На початку скликання у провладній фракції було 252 "слуги". Зараз там уже 232 нардепи.

"Медовий місяць" монобільшості тривав до середини 2020 року. Потім провладна сила почала дробитись і міліти.

І далі лише у 14% випадків "слугам" вдавалось самостійно забезпечити ухвалення рішень. У решті - депутатам з монокоаліції була потрібна підтримка інших фракцій та груп.

Нагадаємо, чимало законів було ухвалено монобільшістю у серпні-вересні 2019 року в стані, так званого, "турборежиму". У листопаді того ж року "слуги" також обʼєднали більше 226 голосів за низку законопроєктів, пов'язаних з відкриттям ринку землі.

У березні 2020 року монобільшість ще забезпечила необхідний мінімум голосів за відставку уряду Олексія Гончарука і призначення прем'єром Дениса Шмигаля. Та після цього єдність у голосуваннях серед "слуг" почала стрімко спадати.

Окрім повʼязаних з повномасштабною війною законопроєктів, що мали високу підтримку у парламенті, - постанова про організацію роботи Верховної Ради в умовах воєнного стану, звернення до влади США щодо визнання РФ державою-спонсором тероризму, зміни в держбюджет 2022 року, зміни до КПК щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом.

А від початку повномасштабного вторгнення за останні три роки монобільшість спромоглася самостійно підтримати мінімальними 226 і більше голосами лише 16 рішень.

Конкуренція? Забудьте

Якщо не занурюватись і дивитись відсторонено, то видається, що український парламент працює як завжди: депутати пишуть закони й голосують, або не голосують; іноді блокують трибуну. Словом, усе як завжди. Однак, є суттєва відмінна деталь сьогоднішньої діяльності нардепів. Їх усе більше й глибше затягує під дах Офіса президента.

Тобто парламент наразі не має жодного самостійного впливу та ваги.

Також і спойлери - окремі олігархи, котрі мали вплив на певні депутатські групи зараз здебільшого усунені від цього процесу. І чим далі, тим більше ця воронка Банкової втягує опозиційні фракції. Звісно, ми не можемо говорити про вплив олігархів як про позитивний, але бодай про якусь конкуренцію, що насправді є необхідною в політичних процесах і спонукає до пошуку якісних змін, узагалі сьогодні не йдеться.

Депутати за викликом, чи за ідеєю?

Першими, хто підставив плече монобільшості, стали депутати колишньої проросійської партії.

Якщо на початку 2020-го в парламенті монокоаліцію "Слуги народу" з голосами "підстраховували" дві депутатські групи - "Довіра" (позафракційні) та "За майбутнє" (вважається групою Ігоря Коломойського), то далі голосування не проходять без системної підтримки депутатських груп, утворених з уламків колишньої ОПЗЖ.

Після розпуску найбільшої проросійської фракції у Верховній Раді, яка налічувала 44 нардепи, її представники перегрупувались у дві депутатські групи: група впливу Фірташа-Льовочкіна - ПЗЖМ (Платформа за життя та мир) та Столара-Абрамовича - "Відновлення України".

Динаміка голосувань колишньої ОПЗЖ помітно змінилась після повномасштабного вторгнення. Якщо до 2022 року ця фракція "з понтами" давла найнижчий рівень участі в голосуваннях, то після заборони діяльності згаданої партії на території України у 2022 році ситуація змінилась.

Сталась неймовірна трансформація проросійської партії. Після якої соратники Медведчука забороняли російську музику і кнопками "вступали" в ЄС.

Причиною такої зміни насамперед стало те, що нардепи забороненої політсили, ймовірно, боялися отримати судові провадження. І також вони досі роблять все можливе, аби демонструвати свою потрібність та залишитись у політичній системі. Тому наразі вони голосують в унісон зі СН.

Однак, кажучи про опозиційних депутатів ми не маємо на увазі колишніх з ОПЗЖ. Бо, як ми бачимо, там усе залежало від ситуації.

Зараз ми зазначаємо, що до коаліції влади потихеньку перетікають депутати і з опозиційних ВО "Батьківщина" та партії "Голос". На сьогодні, за різними підрахунками, вважається, що опозиційними в парламенті можна нарахувати лиш трохи більше 50 депутатів.

Кажуть, зараз Рада ділиться на дві частини. Перша - ті, хто голосують, бо так вимагає ОП, та ті, хто проти, бо їм навіть і не пропонують.

І доки за лаштунками проходить це перетікання, схоже, лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія виграв чергову, кількамісячну битву з главою Офіса президента Андрієм Єрмаком.

Чималою мірою новий треш у взаєминах Арахамії та Єрмака та певне тимчасове послаблення позиції голови президентської фракції "Слуга народу" були викликані протистоянням між чинним главою уряду Денисом Шмигалем та віцепрем'єром Олексієм Кулебою.

Як відомо, Ден Браун (Арахамія) входить до тріумвірату Шмигаль-Арахамія-Гетманцев.

Необхідність виконати завдання, поставлені ОП перед віцепрем'єром Олексієм Кулебою, схоже, змусили президента Володимира Зеленського знеструмити Арахамію. Відтак ключові фінансові "потоки", котрими раніше відав Данило Гетманцев, почали перетікати під контроль Офіса.

Ще в 2019 році Арахамію рекомендували Зеленському, як хорошого переговірника. Він це неодноразово доводив. Арахамія постійно зустрічається із впливовими бізнесменами, котрі все ще мають вагу в середовищі депутатського корпусу та постійно тримає за маріонеткові мотузки депутатів різних груп і фракцій аби постійно забезпечувати потреби Банкової.

Та й президенту завжди було комфортно з Арахамією. І втрачати такого кадра, що б там не хотів Єрмак, наразі не на руку. Особливо, коли на черзі голосування дуже важливих законів.

Тож сьогодні Давида Арахамію уже називають "директором" Верховної Ради, хоча спікером залишається Руслан Стефанчук.

Водночас, як би там не вправлявся Арахамія, йому не під силу протистояти зростанню впливу на депутатів Офіса президента.

×