"Якби "Свобода" була при ухваленні "мовного закону", то його б не прийняли, або нас винесли б ногами вперед"

 

З кандидатом у народні депутати від ВО "Свободи" по скандальному округу №223 Юрієм Левченком домовляємось зустрітись у київському офісі партії, що знаходиться в центрі столиці на вул. Богдана Хмельницького.

Офіс розмішується у трьохкімнатній квартирі на першому поверсі старого будинку. Всередині нагадує повстанський бункер. У вузькому темному коридорі з обох сторін нагромаджено стоси паперів, книг та агітаційних брошур. В одній з кімнат за білими пошарпаними дверима стоїть стіл, шафа диван та стільці, усюди купами лежать передвиборчі агітки. На стіні над столом — портрет Тараса Шевченка, на протилежній — Степана Бандери. Під ним по обидва боки висять передвиборчі плакати Левченка та Андрія Іллєнка, між ними — накреслені графіки роботи. Мапа Києва на сусідній стіні у кольорових позначках — місцях проведення зустрічей з виборцями.

Левченко запізнюється на 20 хв. Вибачається, пояснює, що після виборів сильно захворів.

— За 10 днів на ОВК спав загалом годин вісім. От і скосило зараз, - скаржиться він, кашляє. — Та нічого. На перевибори готовий хоч зараз, от тільки трохи одужаю, — сміється.

— Вибачте за безлад, після виборів ще часу на це не було, — озирається навколо. Показує на стоси паперів. — У нас тут такий собі революційний офіс. Як на мене, то саме таким і має бути офіс партії.

Кілька хвилин "свободівець" розповідає про те, що відбувалося на окрузі.

— Я вважаю, що це рішення помилкове, — коментує ідею Центральної виборчої комісії провести перевибори по 5 проблемних округах, зокрема і на 223 окрузі. — Але ЦВК опинилося між двома вогнями. З однієї сторони, Адміністрація президента не хотіла дозволяти, щоб так напряму виграли опозиціонери, а з іншої сторони, весь світ побачив ці фальсифікації. І ЦВК мало приймати якесь рішення посередині. Але вже яке є рішення, таке є. Безперечно, ми братимемо участь у перевиборах, якщо вони (влада — ред.) не придумають щось, щоб мене до них не допустити.

Як вся ця ситуація характеризує країну. Чому у нас досі вибори проходять саме так, а не як, наприклад, у США, де результати відомі вже через кілька годин?

— Це питання розвитку держави, готовності державних інституцій до демократії, якою вона має бути. Та хто у нас сьогодні при владі? По суті, олігархат, банда, яка використовує Україну як свій власний сировинний придаток. Це люди, які не живуть в Україні, які з Україною себе не пов'язують історично. Майбутнє своє також не пов'язують. Їхні діти і дружини живуть не в Україні. Вони вкладають свої прибутку не в Україну, а тільки викачують з неї всі соки. Такі люди не мають потреби у тому, щоб розвивати громадянське суспільство чи демократію. Це невигідно для їхньої кишені. Тому останні 20 років ми спостерігаємо, як будь-які спроби людей піднятися і змінити ситуацію наштовхуються на сильний супротив з боку олігархату.

Як це можна змінити?

— Це результат процесу розвитку. От на деяких округах ми побачили, що люди піднялися і показали, що готові захищати свій вибір. Якщо така тенденція буде продовжуватися, якщо переможемо, то покажемо суспільству, що є якась альтернатива.

Лунає гімн України. Левченко дістає мобільний телефон, вимикає його та продовжує.

— Поки люди не почнуть відстоювати свій вибір не на одному окрузі, а всюди, то поступ до демократизації навряд чи відбудеться. Він почався, але не зможе дійти до логічного завершення. Для того, щоб він таки завершився, треба щоб ці маленькі перемоги розвивалися, щоб ми давали людям альтернативу, щоб люди її бачили, щоб вони голосували за цю альтернативу і потім захищали свій вибір. Ми маємо пояснювати і давати людям приклад, як треба робити.

Якщо у нас буде продовжуватися ця тенденція, яка започаткована ще у 2004 році до покращення, в хорошому сенсі цього слова, то у нас через 10-15 років вибори будуть ближчими до того, якими вони були в США. Хоча не треба ідеалізувати і ту систему. Згадаймо, наприклад, коли Верховний суд Америки фактично призначив Буша-молодшого президентом. Та нам навіть до того рівня "фальсифікацій", які бувають іноді у Штатах, ще далеко.

"Неправильно очікувати, що прийде добрий цар або якась сила, і вони через місяць усе покращать. Це неможливо".

Тобто, має змінитися сама свідомість українців?

— Це паралельні речі. Нормальні політики мають з однієї сторони працювати на те, щоб проводити освіту серед людей, пояснювати, які цінності головні. Зокрема, треба говорити людям про те, що коли ви обираєте Верховну Раду, то маєте добре розуміти, що треба не підприємців обирати, які зараз носять гречку, а через два місяці забудуть про вас до наступних виборів, а маєте обирати ідею. З іншої сторони, політик має показувати особистий приклад. Адже, як кажуть, риба гниє з голови. Ти можеш скільки завгодно агітувати і пропагувати, але якщо ти сам особисто є цією "гнилою рибою", то ніхто тебе не слухатимете.

Розповідає, що особисто він не збирається брати депутатську квартиру і це є однією з ознак чесності політика. Протягом інтерв'ю часто повторює, що саме "Свобода" представляє альтернативу, яка здатна все змінити.

Але навіть якщо так будуть поводитися всі "свободівці", цього ж все одно замало.

— Треба відходити від короткозорості. Люди постійно питають: "А що буде післязавтра? Ти підеш в парламент, і що одразу зміниться?". Це неправильний підхід. Який головний критерій, за яким треба оцінювати депутата? Я впевнений, що це — його голосування. Бо депутат все ж наймається суспільством, йому платяться досить хороші гроші для того, щоб приходити і займатися законодавством. Голосування перевірити дуже легко. Головне, щоб люди з цього робили висновки, щоб не було короткострокової політичної пам'яті.

Неправильно очікувати, що прийде добрий цар або якась сила, і вони через місяць усе покращать. Це неможливо. І це треба людям пояснювати.

Якщо ми будемо показувати, що виконуємо свої обіцянки, то люди на наступних виборах нас більше підтримають. Тоді ми вже матимемо більшість, з якою зможемо втілювати в життя докорінні зміни, про які йдеться в нашій програмі.

"Для того, щоб Янукович пішов на дострокові вибори, потрібно щось таке, що було щонайменше у 2004 році. Поки цього немає".

Ви маєте на увазі самостійну більшість?

— І це також. Наскільки це реально, зараз сказати складно, бо вибори тільки закінчилися і до наступних треба ще дожити. Та ще місяць тому, якби хтось, крім самих свободівців, серйозно розповідав, що у "Свободи" буде більше 10%, то на нього дивилися б, як на божевільного. Казали, що ми взагалі не пройдемо до парламенту. Тому я не відкидав би можливості, що отримаємо самостійну більшість. Але поки ми не знаємо яка буде система, як пройдуть президентські вибори. Тому, щонайменше, на наступних виборах отримати найбільшу фракцію у Верховній Раді, навколо якої зберуться інші здорові сили — це абсолютно реально.

З чим пов'язуєте успіх "Свободи"? Хто ці люди, які вирішили за вас голосувати в останні дні?

— Я не вважаю, що ці відсотки з'явилися за день до виборів. Ми завжди звертаємо увагу, що соціологи в передвиборчих опитуваннях нам занижують наші показники. Тому для нас результати не були несподіванкою.

Кажуть, що за нас проголосував так званий протестний електорат. Але ж протестний електорат взагалі на вибори може не прийти чи проголосувати за інших. Ми ж єдині, хто послідовно показував альтернативу. Ми єдина партія, принаймні в Києві, яка ставить агітаційні намети не тільки під час виборів, постійно роздаємо наші газети, постійно займаємося цільовими акціями, конкретними речами і допомагаємо людям. Тому можна впевнено казати, що ми змогли сильно вирости за останні роки і зберегти свій результат.

Однак "Свобода" у парламенті зараз у меншості. Не виключено, що і вся опозиція буде у меншості. Як реалізовуватимете свої ініціативи?

— Наше першочергові завдання — це усунення режиму від влади і максимальне зменшення впливу, який цей режим має на Україну. Зокрема, через всі ці антинародні законопроекти, які вони вже наприймали, або збираються ще приймати.

Перш за все, треба дивитися на те, яка буде конфігурація у Верховній Раді, хто з мажоритарників до кого приєднається. Навіть якщо у нас буде меншість разом із нашими партнерами по опозиції, все одно будемо пропонувати такі речі, як закон про імпічмент, потім — імпічмент Януковичу, відставка уряду Азарова-Тігіпка, скасування Пенсійної реформи та Податкового кодексу. Це першочергові кроки, які треба зробити, щоб знівелювати негативні впливи, які мав режим на країну останні два роки. Звісно, я свідомий того, що може не вийти все це проштовхнути. Адже якщо навіть ми матимемо цю більшість, то, швидше за все, Янукович не буде підписувати ці закони. Проте, дуже важливо показати народу, що в парламенті з'явились сили які готові за такі речі голосувати, й, власно кажучи, важливо подивитися, хто все ж таки буде голосувати проти режиму, а хто, попри свої обіцянки, перелякається.

Та будучи в меншості, крім пропагандистської діяльності, ще можемо боротися проти антинародних рішень цієї влади. Будь-якими методами. Ми вважаємо, що якщо є рішення, яке іде проти нації та проти народу, треба проти нього боротися. Я завжди кажу, що якби "Свобода" була в парламенті, коли ухвалювали "мовний закон", то або б його не ухвалили, або нас винесли б ногами вперед. Тому ми будемо боротися однозначно, щоб не дозволити цій владі остаточно знищити і українську державність, і економіку.

Однак наше головне завдання в парламенті — не дозволити Януковичу зробити конституційні зміни, щоб залишатися вічно при владі.

 

На які сфери будете найбільше акцентувати увагу, чим займетеся у першу чергу?

— Спочатку — це імпічмент і відставка уряду. Далі є багато речей, які треба скасувати: Податковий кодекс, Пенсійну реформу, "харківські угоди", мовний закон.

Вже потім треба приймати те, що є в нашій програмі. Це, перш за все, економічний напрямок. Існує великий міф, що "Свобода" не цікавиться економікою. Цей міф популяризувався останні декілька років, щоб занизити нашу підтримку серед людей. Якщо є, наприклад, якесь ток-шоу, на соціально-економічну тему, то в переважній більшості випадків нас туди не запрошують. А як тільки мова іде про культурницько-національні питання — нас туди запрошують. Ще й провокують, аби показати нас як якихось божевільних людожерів. Думаю, в парламенті ми цей міф остаточно розіб'ємо.

Чи можуть бути дострокові президентські вибори?

— Звісно, вони можуть бути. Але я думаю, що Янукович таки досидить до 2015 року. Ці вибори показали, що люди поки не готові змусити його піти на дострокові. Так, люди виходили під деякі округи, але загалом по всій країні такої активності не було. Можна обговорювати, хто в цьому винен — ситуація загалом чи хтось не так закликав, але це речі суб'єктивні. Факт залишається фактом — не було загальної революційної ситуації, яка була під час "помаранчевої революції". Для того, щоб Янукович пішов на дострокові вибори, потрібно щось таке, що було щонайменше у 2004 році.

Нам треба пройти гідно ці два роки, не дозволити владі змінити Конституцію, не дозволити їм приймати такі закони, які, скажімо, унеможливлять протести. Наше завдання — зберегти умови, в яких люди можуть гідно висловлювати свою думку і протестувати під час можливих фальсифікацій на президентських виборах, щоб потім не дозволити Януковичу залишитися на другий термін. Думаю, ми це зможемо зробити.

Потім залишається питання, як все ж перемогти Януковича на виборах. Поки рано говорити про те, чи це буде єдиний кандидат від опозиційних сил, чи це буде відсіювання кандидатів під час першого туру. Бо треба подивитися, як всі себе покажуть у парламенті. Не можна зараз говорити про якихось єдиних кандидатів чи фаворитів, якщо виявиться, що ті, кого вважали фаворитами себе покажуть з негативної точки зору і через півроку перебіжать до Януковича. Треба почекати, треба попрацювати в цьому парламенті і вже перед президентськими виборами підійти з консолідованою позицією і вирішити, хто гідний протиставити себе цій банді.

"Революційна ситуація може з'явитися у будь-який момент. Може статися щось зовсім незначне, яке це було, наприклад, в Північній Африці"

Тобто, ви не виключаєте, що будуть такі ж домовленості всередині опозиції щодо єдиного кандидата?

— Абсолютно не виключаю. Це цілком можливо. Але перед тим, як розглядати реальні механізми цього об'єднання, треба ще почекати і придивитися до всіх потенційних кандидатів. Через півтора року це вже буде зрозуміло.

Ваше бачення України на найближчі 5-15 років. Куди ми рухаємося і куди врешті прийдемо?

— Це питання у двох позиціях: соціальній та національній справедливості. Я сподіваюся, що Україна таки отримає національну справедливість, в якій не буде знищуватися українська мова, культура, де не буде зневажатися українська історія, де ми зможемо стати національною державою. Тому ми будемо робити все, щоб досягти цієї справедливості. Зокрема, ми пропонуватимемо законопроекти щодо захисту української мови, щодо кримінальної відповідальності за українофобію, щодо заборони будь-яких рудиментів більшовизму, таких як КПУ.

А з іншої сторони, треба працювати на те, щоб у нас запанувала соціальна справедливість. Бо зараз у нас напівафриканська економіка, де є піввідсотка людей, так званої "еліти", які жирують, а більшість решти заледве зводить кінці з кінцями. Треба зробити все, щоб побороти цю ситуацію.

За 5 років це все, звісно, не відбудеться, бо крім нас я поки не бачу в політиці сили, яка готова робити докорінні перетворення. Для цього потрібно більше часу.

Але є ще один варіант, який може пришвидшити ці зміни — позапарламентська боротьба. І тоді мова може іти не про 10-15 років, а про 4-5. Для цього має бути у суспільстві революційна ситуація, яку ми ще не відчуваємо. Але вона може з'явитися у будь-який момент, і через місяць-два, бо це завжди відбувається несподівано. Може статися щось зовсім незначне, яке це було, наприклад, в Північній Африці. Тоді у Тунісі людина через знущання влади та неможливість прогодувати родину наклала на себе руки шляхом самоспалення. Через один цей вчинок піднялася ціла революція, яка потім змела багато арабських диктаторів. Таке може статися і у нас.

×