— Я цього прокурора по кусочках зберу і приведу у суд, — кричить 48-річна Оксана Павленко у Вінницькому апеляційному суді у середу 30 листопада. Тримає написаний від руки плакат "Вимагаємо негайного звільнення Юрія Хорта". Її син 27-річний Юрій Павленко — комендант вінницького Майдану під час Революції гідності. Майже два роки сидить у СІЗО. Відомий за позивним "Хорт".
Юрія затримали 8 грудня 2014-го, за два дні після штурму Вінницької облдержадміністрації активістами. Висунули підозру в організації та участі в масових заворушеннях, побитті працівників правоохоронних органів.
Після Майдану Павленко став одним з ініціаторів народного трибуналу. Хотіли виганяти чиновників із посад.
— Перед штурмом облдержадміністрації у квартирі двічі проводили обшуки. Знайшли лише націоналістичні листівки, — говорить Оксана Павленко. — 6 грудня син не стримався. Хтось зірвав портрет Порошенка зі стіни кабінету голови адміністрації. Дали йому в руки. Він зі злості порвав. Йому дуже багато чого накипіло на душі. То були емоції, без злого наміру. Повірив у зміну влади, демократичний устрій.
Прокуратура просила для Юрія сім років ув'язнення. Присудили 4,5.
Минулої середи у справі Павленка мало відбутися останнє судове засідання. Не прийшов прокурор. Передав, що на лікарняному.
— Ми ж його бачили в суді. А тут, на тобі — різко скосило, — кричить хтось із натовпу в залі судових засідань. Зо три сотні людей прийшли підтримати підсудного. Погрожують, що не вийдуть, доки Юрія не відпустять.
Павленко стоїть у скляній камері. Він у джинсах і чорній куртці. На рукав одягнув червону пов'язку — знак політичного в'язня. Усміхається до матері, просить тримати себе в руках.
— Юра незаконно сидить. Завершилося двомісячне утримання під вартою, а вирок не ввійшов у законну силу. Але вони все одно його там тримають. Це змова судової гілки влади з верхами. Сьогодні відчула, що його не випустять і нічого не зміниться, — каже Оксана Павленко. Працює психологом у гуртожитку Вінницького художнього училища. Виходить із чоловіком у коридор під час 15-хвилинної перерви.
— Юруня став вивчати націоналізм десь у восьмому класі. У дворі мав прізвисько "Політик", — продовжує жінка. — Страшенно любив із дєдушкою всістися перед телевізором і обговорювати державні справи.
Мій батько довгий час був другим секретарем райкому партії на Хмельниччині. Хотів, щоб онук вступив на історичний. Так і сталося. Тато встиг дочекатися його золотої медалі зі школи й помер. В інституті син вступив у "Свободу". Побачив, що корумпована, і вийшов із неї. Пішов у радикальний соціал-націоналістичний рух.
Коли в Києві на Майдані почали збиратися студенти, тихенько поїхав туди. Впізнала його в телевізорі по куртці та шапці. Стояв біля грейдера. А неподалік виступав Порошенко і закликав усіх до спокою. Дзвоню, телефон виключений. Стала плакати.
У ніч розгону студентів Юра був на Майдані. Приїхав додому поїздом. Ноги подерті, джинси підпаляні. Втік звідти. Добре, що в інституті займався легкою атлетикою — бігом на довгі дистанції. За ним гналися з кілометр.
Влітку 2014-го Юрій вступив у добровольчий батальйон "Айдар".
— Не міг усидіти вдома. Ним аж підкидало, — продовжує Оксана Віталіївна. — 1 серпня поїхали на дачу. Батькові поміг отмостку навколо хати забетонувати. Сіли з ним на лавочку під виноградом. Схилився на моє плече. Погладила йому голову й відчула, що він прощається. Кажу: "Юруня, що таке?" Він наїжачився, строгим став. Не любив, коли його називаю ласкаво. Тут ще й батько з городу йде і підколює: "Вже такий бичок, а до мами горнеться".
Провели його на вокзал. Нічого з собою не взяв. На другий день поїхав у Київ. Одразу подзвонила сестрі Галі. Пожалілася, що, мабуть, Юра піде на війну. А наступного ранку вона померла. Дуже любила Юрчика.
Дзвоню сину, щоб разом на похорон їхати, а телефон поза зоною. Вже й квитка йому купила. Його подруга Лєна зізналася, що просив не говорити, пішов на війну. На тому похороні плакала за обох.
Постійно в сумці отакий пакет з ліками. Вип'ю жменю і йду далі. Даю собі установку, що все буде добре.
— Я — не активіст, а він — молодець. Добивається справедливості. Як дійшло до суду, всі його друзі десь поділися, — каже Євген Костянтинович, 50 років, батько Юрія. Працює продавцем дитячих книжок. — У суді питав, де його друзі, які його через інтернет підтримували.
У камеру підсаджували вбивць
2012 року Юрія Павленка намагалися притягнути до відповідальності за розпалювання міжрелігійної ворожнечі.
— Справа закінчилася пшиком. Її закрили, — говорить адвокат Юрія 66-річний Валерій Палій. — Потім на Юру фальсифікували ще кілька справ, коли після Майдану почалася люстрація. Він добросовісно й законно проводив люстрацію без насильства. Ввічливо збирав активістів і в присутності журналістів пропонував чиновникам звільнити посаду. А ті писали на нього заяви.
Юрій Павленко перебуває в камері СІЗО разом із п'ятьма затриманими за різні злочини.
— Раніше в камеру підсаджували вбивць. Усі знають, хто він такий, — додає Валерій Максимович. — На умови утримання не скаржиться. Має свою бібліотеку. У нього двоярусні нари. На верхньому складені більше сотні книжок і документи. Створив за ґратами Всеукраїнську громадську організацію політичних ув'язнених.
1 
1
Коментарі