"Росія завжди прагнутиме поглинути Україну"

 

— Військового шляху повернення Донбасу не існує, — каже 52-річний Георгій ТУКА, заступ­ник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Зустрічаємося на Михайлівській площі столиці. Закурює. Йдемо до собору.

— Якщо уявити, що можемо знищити російські частини на окупованій території, понесемо значні втрати — військові й цивільні. Зруйнуємо житло, школи, дитсадки, мережу енергопостачання. У підсумку повернемо напівзруйновану пустелю з озлобленим населенням. Не впевнений, чи варто втрачати так багато співгромадян, аби отримати руїни.

Єдиний розумний шлях — військово-політичний. Маємо розбудовувати власну боєздатну армію. Не поділяю бравурних рапортів, що в нас сучасна армія, озброєна до зубів. Це має стати метою. Сусід-ворог переслідуватиме нас багато років. Мусимо бути готові давати відсіч.

Які кроки маємо зробити для повернення Донбасу?

— Торговельна блокада. Через це проходять усі країни світу, де тривають воєнні дії. Блокада перетину лінії розмежування. Нефахівці думають, що її мета — покарати людей на окупованих територіях. У нас лунають гасла: "Хотіли "русского мира", хай поживуть без води чи м'яса". Перші наслідки — у жителів стрімко й суттєво падає рівень життя. Це призводить до невдоволення новою владою. Їм обіцяли рай, а нічого пити-їсти, бракує ліків.

Далі — зменшувати тиск. Показувати, що не маємо намірів помсти. Ви — наші, а ми — ваші. Другого кроку ми досі не зробили. Й отримали в країні рубльову зону, яку на 90 відсотків заполонили російські товари.

Отримали й контрабанду. Ганебність і небезпека не в тому, що хтось повезе в багажнику 100 кіло ковбаси й продасть у Луганську на ринку. Люди, задіяні в контрабанді, — найбільші супротивники миру. Що довше триває блокада, то заможніші стають.

Заходимо у двір Михайлівського монастиря. Тука хоче закурити. Помічає напис "Не палити" і ховає пачку в кишеню.

Ви — віруюча людина?

— Не хрещений. Поважаю віруючих. Немає різниці — мусульманин, католик, православний.

Наскільки ефективно в Україні борються з корупцією?

— Не відчуваю системної ­боротьби. Найганебніша корупція — політична. Економіч­на — це наслідки. Вперше за голосування почали ­плати­ти, коли до Ради потрапила ­"Громада" Павла Лазаренка (1996–1997-го — прем'єр-­міністр України. — ГПУ). Саме тоді у парламенті запрацювала модель політичної корупції. Оплачували й разові голосування, і переходи з фракції до фракції.

Ви давали хабарі?

— Як більшість — даїшникам. Не мав справ із держустановами, — закурює. — Раз повертався з відрядження. На київському вокзалі із внутрішньої кишені поцупили гаманець із паспортом, правами, кредитками. Тоді чотири дні на тиждень проводив у відрядженнях. Поїхав до Печерського відділення поліції, подав заяву. Молодий слідчий пояснив — перспектив немає. Порушують кримінальну справу. За місяць закривають, бо нічого не знаходять. Дають довідку, яку маю надати в паспортному столі. Щонайменше місяць міг ходити без паспорта. Мене це не влаштовувало, бо робота. Дав 100 доларів, щоб за 30 хвилин отримати довідку. Більше навіть можливостей не було для хабарів.

Ви казали, що Україна — не на дні, а десь посередині. Чи може влада підняти нас нагору?

— Хочу вірити. Спостерігаю останні місяць-півтора, як Юрій Луценко став генпрокурором. Чимало затримань. Та поки що не бачимо вироків суду. А це — головне.

Що робити зі справами на добровольців?

— У кожній потрібно розбиратися окремо. Є стереотип, що всі менти — хабарники, але більшість добробатів — міліцейські. Або що усі прикордонники — хабарники. Та єдиний підрозділ, що чинив озброєний опір у Луганську, — прикордонний загін. Були в Іловайську, Дебальцевому. Водночас ми везли їм авто, і їхні колеги хотіли здерти по 500 доларів за машину. Не буває все біле або чорне.

Зараз кричать про ­батальйон "Торнадо". Мерзотні дії ­робила групка людей, а тінь упала на всю бригаду. Досліджував на Луганщині контрабанду мерзоти з 92-ї. Одразу заговорили, що Тука проти всієї бригади, навіть Збройних сил. Це — прийом блатних найнижчої кримінальної ланки. Коли є небезпека отримати в пику, кажуть: "пацани, він нас усіх козлами назвав". Хоча мали на увазі конкретну людину.

На кого хотіли б бути схожим?

— Мені імпонує Шарль де Голль (французький генерал, перший президент П'ятої республіки у 1958—1969 роках. — ГПУ). Можливо, й Августо ­Піночет (президент Чилі у 1974–1990, диктатор. — ГПУ). Подобається воля до змін у країні і здатність іти проти течії. Намагаюся не здаватися. Ніколи не прагнув комусь сподобатися, добитися рейтингу. Кажу не те, що хочуть чути, а в що вірю. Інша річ, чи вдається мені когось переконати.

Що змінила війна у свідомості українців?

— Головне, щоб ми як нація винесли уроки. Тоді всі жертви будуть недаремні. Якщо ні — залишимося не українцями, а хохлами чи малоросами. Це прикро. В Україні немає національної ідеї, яку щоденно підтримували б усі. Навіть через анексію Криму та окупацію Донбасу. Ще далеко до того, аби ми сформувалися як нація. Як би цинічно це не звучало, можливо, ми понесли ще мало втрат, аби зрозуміти власну цінність.

Чи можлива дружба з Росією в майбутньому?

— Це природний процес, якщо подивитися на стосунки між Росією і Німеччиною, США та Японією. З часом біль від утрат й образ втрачається. Але причини цієї війни — глибинні. Доки Росія існуватиме як держава з імперським мисленням, прагнутиме нас поглинути. Не воєнним шляхом, так економічним, політичним. Не вірю, що найближчими роками стосунки між нами зміняться. Проблема не в Путіні. Персона може коригувати дії, а не радикально змінювати настрої багатомільйонного народу. Хоча є такі приклади в історії. Гітлер скористався кризою й запропонував німцям прості шляхи її подолання. Ситуації в тодішній Німеччині й нинішній Росії — подібні. Після Першої світової Німеччина відчувала страшну образу — поразка, втрата територій, заборона мати армію. Шалена економічна криза. Росія, яку отримав Путін, нагадує її. Люди вважають, що втратили великі території — Україну, Білорусь, Казахстан. І людина заграє з цими на­строями. Не знайшла кращого за ідеологію повернення до імперського мислення. Це — відповідь на запитання, коли зупиниться Путін.

А якщо Путін зникне?

— Миттєвих змін не буде. Якщо й стануться, то незрозуміло, в який бік. Не вірю, що хтось швидко здатен повернути Росію до цивілізованих поглядів. Головна проблема — щира віра росіян у свою велич. Відчув це на початку 2000-х. На інтернет-форумах запитував: "А в чому ваша велич?" "Мы самые большие". "Ну добре, а ще?" А більше й нічого. Жодної об'єктивної відповіді не отримав.

Яке майбутнє чекає на Росію?

— Щиро вірю, що вона зміниться. Але не в бік покращення. Якщо нам вдасться протримати рівень санкцій рік-два чи добитися їх посилення, то економіка Росії не витримає натиску. Там уже кажуть про це. Вже дожирають золотовалютні резерви. За їхніми ж оцінками, вистачить до лютого. На 2017 рік прогнози ринку невтішні — стрімкого підвищення цін на нафту не очікують. Тоді в Росії розпочнуться процеси, що бачив у 1990-х. Дві чеченські війни, події в Татарстані, Башкортостані, Далекому Сході, Калінінграді. Єльцину ледве вдалося втримати Росію від розпаду. Це — величезна ядерна держава, яка може наразити людство на небезпеку. Не варто цього забувати. Наші західні партнери не в захваті від ідеї розвалу Росії, бо бояться втрати контролю над ядерною зброєю.

У дев'ятому класі постригся наголо

Георгій Тука — заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Доти майже рік обіймав посаду губернатора Луганщини. Народився у Києві.

— У дев'ятому класі мав довге волосся. Під час ремонту на дачі на голову впала банка фарби. Довелося стригтися наголо. Наступного дня семеро друзів зробили те саме на знак підтримки. Директор школи відсторонила нас від занять на три дні, бо думала, що це акція протесту. Багато бився з однолітками.

Курить із 14 років.

Закінчив Київський політехнічний інститут. Після армії займався бізнесом. Був активістом Майдану. 2014-го заснував волонтерську організацію "Народний тил".

Із другою дружиною Вітою у шлюбі 21 рік. Виховують 16-річну доньку Лізу.

— Випила з мами всю кров. З мене не виходить, бо мене вдома нема, — каже Георгій Борисович.

З дружиною час від часу живуть окремо, бо "забагато сваряться". Від першого шлюбу має 28-річного сина Павла. Той пішов добровольцем на фронт і захищав Донецький аеропорт.

×