— Замість того, щоб побудувати сильнішу енергетику тут, нарощувати видобуток вугілля на контрольованих територіях, ми ставали ще більш залежні від вугілля з окупованих територій. У цьому була бездіяльність держави. А ще були дії, спрямовані на збагачення конкретних людей. Ми знаємо їхні імена, — говорить заступник голови Верховної Ради 40-річна Оксана Сироїд.
Зустрічаємося з Оксаною Сироїд 1 лютого у її кабінеті в парламенті на вул. Михайла Грушевського. У приймальні на стіні висять три картини української художниці Влади Ралко. Оксана Іванівна запізнюється на 10 хв. Вона у світлому пальто, темному костюмі. Із прикрас — намисто та сережки з перлинами. У кабінеті — велика книжкова шафа і картина Влади Ралко.
До кінця лютого ветерани АТО планують облаштувати пости для блокування залізничних перевезень по всій лінії розмежування й повністю перекрити торгівлю з ДНР і ЛНР.
— Ця торгівля не дає українцям шансу бути інакшими. Люди відчувають загрозу від неї. Тому пішли зупинити це й показати нам, що там відбувається. І тепер бачимо, залізницею перевозять деревину, порох, запчастини до зброї. Українські й російські вагони ходять туди-сюди. Укрзалізниця підвозить озброєння, яке використовують проти українських солдатів. А жоден державний інститут не спроможний на це зреагувати. Це свідчить про те, що Міністерство з питань окупованих територій і Служба безпеки є частиною цієї системи. Бо вони захищають її.
Якщо блокування триватиме, які будуть наслідки для країни?
— Як тільки захопили частини Донеччини й Луганщини, Україна мала оголосити про це офіційно. Прийняти закон про те, що Росія окупувала такі-то наші землі в такий-то день. І що держава не здійснює там свої повноваження саме через окупацію. Це перше, що мало відбутися.
По-друге, треба було припинити торгівлю з цими територіями і з Росією. Торгуючи з окупованими землями, посилюємо агресорів, надаємо їм фінансові ресурси. Ці кошти вони використовують на підтримання окупаційного режиму й на війну проти українців.
Тепер розуміємо, що в держави зовсім інше було на меті. Перше — заробляти, набивати гаманці в чорному офшорі, який зробили з ДНР і ЛНР. Друге — не дати можливостей притягнути до відповідальності Росію.
Але прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив — ми не можемо обійтися без вугілля з непідконтрольних Україні територій. Чому це питання за три роки війни не вирішили?
— Його вирішували. Тільки в протилежному напрямку. Наведу приклад. Є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Це шахти Червонограда й Сокаля на Львівщині. Їх заснували, щоб обслуговувати три електростанції Західенерго — Бурштинську, Ладижинську та Добротвірську. Також побудували збагачувальну фабрику. За часів Віктора Януковича її приватизували й довели до банкрутства.
Згодом ДТЕК (паливно-енергетична компанія олігарха Ріната Ахметова. Заснована 2002 року. — ГПУ) приватизував три електростанції. Завозить для них вугілля з окупованих територій.
Вугілля з шахт Західного регіону коштує 1100 гривень за тонну. А вугілля з окупованих територій завозять за ціною "Роттердам +" — 1700 гривень. Гроші ДТЕКу платить держава. Реальна собівартість цього вугілля — до 500 гривень. У ціні електроенергії, яку оплачують українці, закладена ціна "Роттердам +".
Чому це відбувається? Є якісь домовленості?
— Ця схема побудована за попередньої влади. На жаль, нинішні очільники замість того, щоб поламати схему, очолили її. Міністр із питань енергетики продовжує діяти в цьому напрямку. Шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну не мають грошей на деревину. Не можуть купити порох. Зате деревина й порох безперешкодно потрапляють до окупованих районів.
Іде навмисне узалежнення України від ДТЕКу, від вугілля з ДНР і ЛНР.
Підконтрольні Україні райони Донецької та Луганської областей залежать від окупованих через систему електропостачання та води. Торік майже 3,8 мільярда гривень виділили на відновлення цих територій, але грошей не використали. Чи варто було їх спрямувати на відокремлення систем?
— З водопостачанням ситуація складна. Але від електромереж можна було відмежуватися. Проте в нас звикли витрачати лише ті державні гроші, з яких можна взяти відкат. Це перша проблема. А друга — нас свідомо узалежнювали від окупованих територій. Це була державна політика.
Ми постачаємо воду й електрику на окуповані території. Тамтешні жителі сплачують за них так званим ДНР і ЛНР, а ті не платять за це Україні. Давайте міняти — вугілля антрацитної групи на воду та електрику.
Чому ці питання не обговорюють у Верховній Раді, на засіданнях уряду, в Адміністрації президента?
— Вони є частиною цієї схеми. Бачимо цілеспрямовану політику затирання правди. Нас хочуть переконати, що немає війни. Аби ми забули, що Москва окупувала нашу землю, загинули 10 тисяч наших людей, які захищали країну від ворога.
В постанові Кабміну війну називають збройним конфліктом, а окупацію — ефективним контролем Росією цих територій. Які небезпеки криються в цьому документі?
— Фактично це є концепція про відновлення миру на Донбасі. Ми звільняємо Росію від відповідальності за розв'язання війни. Це означає, наші діти й онуки платитимуть за відновлення інфраструктури Донбасу, яку знищила Росія. Доведеться виплатити компенсації всім, хто не отримував зарплати, пенсії — це все будуть "голоса Донбасса", які треба буде "услышать".
Чому у випадку з Кримом парламент прийняв закон про окупацію, а щодо Донбасу — ні?
— Тому що Росія дозволила ухвалити один закон, але не дозволяє прийняти інший. Москва керує світом та Україною стосовно цих рішень. Анексію Криму на міжнародному рівні визнали тільки після того, як це зробив Кремль.
Чому йдемо на поводу в Москви?
— Тому що більшість людей у нашій владі — залежні. Або від грошей, які заробляють на схемах, або від компромату з попереднього життя.
Якою б мала бути наша політика щодо Донбасу?
— Мали би бути два напрямки роботи. Перший — стосовно територій. Варто визнати окупацію Росії, припинити торгівлю і все, що посилює економіку окупованих районів.
Другий напрямок — люди, які там проживають. Слід відновити мовлення українських телеканалів на окупованих територіях. Забезпечити дистанційне навчання дітей. Гарантувати надання базових соціальних послуг на території України. Тобто робити все, щоб люди могли зберегти ідентичність і бажання повернутися в Україну.
Повна блокада цих територій щось змінить?
— Мусимо знайти баланс. Має бути торговельна ізоляція. Але треба зберегти зв'язки з людьми. Щоб вони згодом змогли інтегрувати в Україну.
Мінські домовленості не працюють. Якась альтернатива їм є?
— Визнання факту окупації частини Донеччини та Луганщини. Мінські домовленості побудовані на подоланні конфлікту, якого не існує — внутрішнього протистояння в Україні. Проблему, що не існує, вирішити неможливо. Адже вона — не в Україні, а в Росії.
Чому тоді міжнародна спільнота так схиляє нас до виконання цих угод?
— По-перше, інтереси України для будь-якої іншої держави — третьорядні. Їм вистачає своїх клопотів.
Друга проблема — великий вплив Москви на міжнародні інститути.
Третя — майже в кожній країні Євросоюзу є політична партія, яку фінансують із Росії. Крім того, економіка європейських держав сильно пов'язана з РФ.
Нещодавно була у Франції. Тамтешні політики казали: "Невже вам так важко виконати Мінські угоди? Наші фермери хочуть продавати картоплю в Росію".
Чого чекати від Кремля далі?
— Росія — наш вічний сусід і вічний ворог. Вона хотіла знищити Україну з того моменту, як Україна породила Росію. Якщо хочемо вижити й бути успішними, маємо стати отруйними для РФ. Тоді вона не поглине нас.
До Майдану шанси України як держави вижити наближалися до нуля. Сьогодні ж вони високі.
Які були найбільші зради й перемоги після Революції гідності?
— Головне — ми встояли. Сьогодні в українців є сила, якої не має жодна нація.
Війна — це величезна біда для людей. Але для країни це шанс зробити стрибок. На жаль, ми три роки не будуємо державні інститути. І це — велика драма.
Ходить на тренування з боксу
Оксана Сироїд до парламенту потрапила за списком партії "Самопоміч" 2014 року. Була під четвертим номером. Стала першою жінкою на посаді заступника голови Верховної Ради.
Була помічником народного депутата Ігоря Юхновського. Працювала в Секретаріаті Кабміну, менеджером проектів Організації з безпеки і співробітництва в Європі в Україні. З 2012-го — директор благодійного фонду "Українська правнича фундація". Викладає в Києво-Могилянській академії.
— Життєві сили відновлюю, коли викладаю. У мене пари на вихідних: у суботу — дві, в неділю — чотири. Крім того, нещодавно почала займатися боксом, — розповідає Оксана Іванівна. — Мусиш настільки зосередитися, що не можеш ні про що думати.
Родом із Городища Сокальського району Львівської області. Живе в Києві. Незаміжня.
3 
1
Коментарі