Екс-майор держохорони Микола Мельниченко, 40 років, у світло-салатовому гольфі п"є каву в кімнаті комісії з розслідування справи Георгія Ґонґадзе. Витягує комп"ютер і показує фотографії доньки і дружини. На іншій Мельниченко на невеликому фіолетовому велосипеді, ззаду його обіймає дружина. Мають щасливий вигляд.
— Доньці виповнюється десять років, — каже з усмішкою екс-майор. — Лечу до США.
Перед початком інтерв"ю Мельниченко ставить умову: хоче прочитати текст перед друком. Каже, що перевірить на помилки, підправить синтаксис. У зміст обіцяє ніяких змін не вносити. Однак згодом редакція отримує вдвічі більший, суттєво змінений текст. Далі — численні телефонні розмови з помічниками, адвокатом Мельниченка та ним самим. Враховуючи попередню домовленість, вирішуємо друкувати текст лише з частиною надісланих правок.
Яке у вас помешкання в США?
— Ми живемо в квартирі в багатоповерховому будинку в штаті Вірджинія. У чудовому зеленому містечку неподалік від помістя першого президента США Джорджа Вашингтона.
Але я в США нечасто буваю. Донька мені каже: "Частіше бувай удома, бо я тебе не знаю".
Переконує, що сім"я не може переїхати в Україну. Бо це ризиковано.
— У мене в США є дуже-дуже багато папок і файлів. Я скрупульозно збираю матеріали, які доводять — де, коли і в яких країнах буваю. Знаючи українську правоохоронну систему, про всяк випадок документую, що саме в такий-от день я не чинив правопорушень.
Чим займається сім"я?
— Донька навчається в школі для талановитих дітей, грає на піаніно, займається теквандо, малює картини. Це наша з дружиною гордість, — усміхається Мельниченко. — Кажуть, на одній дитині не можна зупинятися. Але і другу я не можу поки що собі дозволити. Але хотілося б.
Чи був такий момент під час прослуховування кабінету Леоніда Кучми, коли ви подумали: "Тепер мені кінець"?
— 1999 року підрозділ технічного захисту СБУ приїхав до Адміністрації президента. Мали терміново перевірити робочий кабінет Кучми. Тоді був реальний ризик того, що могли найти під диваном мій диктофон.
Увесь технічний механізм полягав у тому, що я обов"язково мав приїхати в адміністрацію до сьомої години ранку. О цій годині вже відкривався кабінет і заходила прибиральниця, секретар, охорона та інші. Спритність рук полягала в тому, щоб забрати диктофон з-під дивана до завершення прибирання. А після того покласти його назад. Це займало кілька секунд.
Зараз я наполягаю на тому, щоб Генеральна прокуратура провела слідчий експеримент. Багатьом незрозуміло, як маленький диктофон із кишені можна запхати під диван. Я хочу, щоб це зняли на відео і показали по телебаченню.
Розкрити мене було елементарно. Вистачило б того, що їдучи на своїх "жигулях" на роботу, я попав в аварію і спізнився.
Жили в найманій квартирі, де меблів взагалі ніяких не було
Мельниченко говорить повільно, зважуючи слова. Часом хмуриться, дивиться на диктофон і пальцями показує, що ніби треба відмотати назад. Мовляв, недобре сформулював думку.
Як ви дізнавалися, що може бути перевірка?
— Я міг і не знати. Тому до 20 годин на добу перебував в адміністрації.
1999 року ми їздили з Кучмою в передвиборну кампанію. Пам"ятаю, як у Херсонській області до Кучми підійшла бабуся і каже: "Леоніде Даниловичу, от ви обіцяли, що газові балони будуть набагато дешевшими, ніж є". Тоді Кучма робить елементарний цирк — викликає Бакая і привселюдно вичитує його за подорожчання газових балонів для населення. Але ж перед цим сам Кучма вимагав від Бакая 250 мільйонів доларів на свою передвиборну кампанію. Звідки Бакай міг їх узяти? Лише шляхом незаконних дій.
1999-го ви зустрічалися з Марчуком?
— Я не хочу, щоб були якісь спекуляції про Марчука, Мороза, Медведчука та інших. Не хочу зараз бути адвокатом чи прокурором цих політиків.
Але є записи вашого голосу, де ви говорите про зустрічі з Марчуком?
— Імовірно, ми обговорювали якусь майбутню книжку, — іронічно всміхається Мельниченко. — Можливо, сценарій фільму.
Пригадайте ваш виїзд з України 2000 року.
— Ми виїжджали автобусом. Я тримав на колінах трирічну доньку, поруч — дружина. Прикордонники зібрали паспорти на перевірку. Їх не було, мені здавалося, вічність! Потім принесли паспорти і почали роздавати. Мого паспорта не було. Потім принесли наступну перевірену частину. Мого знову не було. Уявляєте, що я пережив? Уже чекав найгіршого. Зізнався дружині, що зробив, і що мене можуть заарештувати. Сказав, що люблю її. Майже попрощався. Але на щастя, паспорт лише затримали.
Дружина не нарікає, що зробили це?
— Це болюча для мене тема. 2001 року ми були вимушені переховуватися в Європі. Не могли взагалі виходити на вулицю. Доньці було чотири роки. Вона з вікна квартири дивилася на подвір"я, де гуляли дітки. І заспівала таку пісеньку: "Ох, як тяжко. Ох, як важко залишатись у чужині". Я, мабуть, ніколи в житті не зможу повернути їй ті втрачені дні дитинства. Але і дружина, і донька мене розуміють і підтримують.
Коли востаннє бачили своїх батьків?
— Кілька днів тому, коли забирали їх із санаторію. Поправляли там здоров"я. Їм було проведено ряд операцій. Нині вони вдома, а я роблю в їхньому будинку ремонт.
Досі в їхніх вікнах був целофан замість скла...
— Давай не будемо... Мені болить.
Як вам спочатку жилося в США?
— Нам кілька організацій дали гроші на прожиття. Зокрема фонд Сороса. Від нього ми отримали 20 тисяч доларів. Це був 2001 рік. Я переконав дружину перерахувати гроші на експертизу записів. А собі залишили 300 доларів і жили в найманій квартирі, де меблів взагалі ніяких не було. Сподівався, що опозиція в особі Ющенка, Мороза і Тимошенко хоч трохи нам допоможе профінансувати ту експертизу. Нічого не прийшло. На ці гроші ми змушені були жити місяць. Доводилося спати просто на підлозі. Доки дитина не захворіла.
Мельниченко каже, що тепер працює консультантом у США з питань української політики. На ці гроші й живе.
— Я офіційно в Генпрокуратурі дав свідчення про те, що сім"я Кучми пограбувала Україну на 8 мільярдів доларів. До речі, у США є закон, який передбачає заохочення людини в розкритті подібних злочинів. Вона отримує 25 відсотків від суми награбованого. Я робитиму все, щоб відповідний закон був і в Україні. Таким чином, людину, яка розкрила злочин, не можна буде підкупити. Ті закиди, що я комусь міг за мільйони продатися, смішні. Тому що я зможу претендувати на 2 мільярди.
Чи пропонували вам балотуватися на парламентських виборах?
— Переговори були з кількома партіями. Йшлося і про першу п"ятірку. Я публічно відмовився від участі в списку Соцпартії, а також в інших проектах. Аби не було спекуляцій, що я щось роблю собі на користь. Ніби за депутатським мандатом шукаю недоторканості.
Чи вірите, що справа Ґонґадзе взагалі буде колись розкрита?
— Для мене особисто в цій справі все зрозуміло від самого початку. Питання в тому, коли винні будуть відповідати в суді. Але злочини Кучми — ширші за цю справу.
Прощаючись, екс-майор держохорони каже: йому в цьому інтерв"ю можна довіряти лише до певної міри. Оскільки не все він може сказати.
1966, 18 жовтня — народився в селі Западинка Васильківського району на Київщині
1984 — служба в армії, закінчив Київський військовий інститут управління і зв"язку
1992 — працює в Управлінні державної охорони України
1999 — записує розмови президента Леоніда Кучми
2000 — виїжджає з України
2001 — отримує статус політичного біженця в США
2002 — намагався балотуватися до Верховної Ради за списками Соціалістичної партії, ЦВК відмовляє в реєстрації
Одружений. Має доньку
3 
1
Коментарі
1