"Знаю англійську, французьку, українську, російську, арабську й турецьку. Підтягую іспанську, вивчаю японську"

 

— Мій перший день в українській школі — суцільний жах. На уроці нічого не розумів. На перерві вийшов у коридор і став біля стіни. Мене півколом оточили однокласники. Наперебій щось питали українською. Намагався відповідати англійською. Дивилися на мене, як на прибульця. Не витримав і голосно заплакав, — каже 16-річний ­Себастьян Хнейне. Навчається у 11‑му класі ліцею ­"Лідер" у місті Сміла на Черкащині. Разом із батьками та братом 14-річним Лучіяно переїхали з Лівану 2014-го.

Із Себастьяном Хнейне розмовляємо в кабінеті директора. Хлопець у світлих брюках, білій сорочці й світло-сірому піджаку. Чорне волосся гарно укладене. Його батько — ліванець Джозеф Хнейне, матір — Наталія Бодрова зі Сміли. Вони познайомилися у Києві.

— Моє і братове дитинство пройшло в Саудівській Аравії, — розповідає Себастьян. — До школи ми пішли вже у Лівані. У початкових класах училися арабською, а в старших перейшли на англійську. Також ґрунтовно вивчали французьку. Все було б добре, якби в сусідній Сирії не почалася війна. Дорогами почали їздити танки. З'явилося багато біженців. Батьки вирішили, що треба переїжджати в Україну.

У сьомий клас хлопець пішов до смілянської школи.

— Сказати, що було дуже важко — нічого не сказати. Я не знав жодного слова українською чи російською. З батьком говорив арабською, а з мамою — англійською або французькою. Бабуся Зіна показала український алфавіт і навчила кількох найпростіших фраз. Та першого дня у школі все вилетіло з голови. Знадобилося три місяці, щоб акліматизуватися. Вивчив багато слів, уловив принципи побудови речень. Почав отримувати гарні оцінки з англійської, французької, хімії й біо­логії. 2017-го виграв міську й обласну олімпіади з англійської. Мав їхати на всеукраїнський етап. Та сказали, що Черкаська область не знайшла грошей, аби везти учнів 10 класів. Цього року знову брав участь в олімпіаді. В одному із завдань треба було написати щонайменше 100 слів англійською. Я написав 250, але ­дрібним почерком. Вчителі не захотіли його розбирати й знизили мені бал. Посів третє місце.

Хлопець готується вступати в університет міста Окленд у Новій Зеландії. Хоче вчитися на пластичного хірурга.

— Знаю англійську, французьку, українську, російську, арабську й турецьку. Підтягую іспанську. За допомогою відеоуроків вивчаю японську. Коли в Окленді почули, скількома мовами я володію, сказали, що раді будуть мене бачити серед студентів. Але попросили підтягнути середній бал атестата. Працюю над цим.

"Змінив футбол на інтелектуальніший баскетбол"

Раніше Себастьян грав у футбол. Зараз займається баскетболом.

— Грав у футбол рік, був капітаном шкільної команди, — розповідає хлопець. — А потім травмувався і вирішив змінити футбол на інтелектуальніший баскетбол. Через якийсь час мене покликали до збірної команди міста. Але я ходив на заняття недовго — не сподобалася атмосфера в команді. Зараз тренуюся самостійно чи з товаришами по школі. Днями ми обіграли команду першої міської школи, що традиційно перемагала всіх.

×