вівторок, 08 листопада 2016 07:30

Жінка тиждень плакала в подушку

Автор: ФОТО зі сторінки Вадима Мукомола у facebook
  Переселенці з Сіверськодонецька на Луганщині Ольга і Вадим Мукомоли оселились у Вінниці. Півроку ходили на курси української мови
Переселенці з Сіверськодонецька на Луганщині Ольга і Вадим Мукомоли оселились у Вінниці. Півроку ходили на курси української мови

— 6 червня о сьомій ранку щороку виходимо до фонтанів пити каву. Маємо таку маленьку сімейну традицію. З цього місця розпочалося наше життя у Вінниці. Тут опинилися без речей і без знайомих. Мали час до сьомої вечора, щоб знайти житло, — розповідає Вадим Мукомол, 44 роки.

Два роки тому переїхав у Вінницю з дружиною 38-річною Ольгою і донькою 13-річною Софією з Сіверськодонецька на Луганщині.

— Виїжджали без речей. Їх забрав знайомий, який мав дозвіл перетинати блокпости. Прикрив наші сумки своїм товаром.

Винайняли квартиру.

— Місяць не розпаковували речі. То була квартира-студія для студентів: мало меблів і місця, — згадує Вадим. — Донька перший тиждень не могла ні з ким знайомитися. Більшість дітей — україномовні, Софія комплексувала. Та в школі швидко адаптувалася.

Дружина перший тиждень плакала в подушку і говорила: "Забери мене звідси". А потім у нас почався культурний шок. Ми були одні з перших переселенців. Два тижні не вилазили з кав'ярень. З нами всі хотіли познайомитися, допомогти, поспілкуватися. Нас запросили до громадської роботи. Щоб подолати мовний бар'єр, півроку з дружиною ходили на курси української.

За квартиру потрібно було платити 4 тисячі гривень щомісяця. Державних виплат не вистачало.

— На Луганщині займалися проектами, пов'язаними з інтернетом, — продовжує Вадим. — Ольга пробувала себе від ріелтора до менеджера з реклами в журналі. Потім знайшла роботу адміністратора магазину чоловічого одягу. Я продовжую просувати свої проекти. Пов'язані із ІТ-технологіями та будівельною сферою.

Найголовніше — інтегруватися на новому місці. Переселенці мають обговорювати проблеми, шукати виходу. Бо в мене залишилося відчуття, що я втратив домівку через байдужість. Люди думали — все розсмокчеться. Всі мовчали. Якби згуртувалися і вийшли, як у Харкові чи Одесі, Донбас ми не втратили б.

Я себе знайшов у громадській роботі. З'явилися друзі й однодумці. Зараз відвойовуємо заплаву Вишенського озера, яку забудовують. Хочемо добитися, аби переселенцям надали право голосувати на виборах і обирати хоча б керівництво місцевого рівня в тій громаді, де вони проживають.

У Сіверськодонецьку живе мама й сестра. Ми тільки тепер порозумілися в питаннях Майдану та АТО. Цього літа навідали родичів, — додає Вадим Мукомол. — А батько виїхав на Хмельнич­чину через тиждень після нас. Має поні, катає на них дітей. Планує відкрити ферму.

Рідня дружини виїхала в Москву, там купили квартиру.

Ми впевнені, що зробили правильний вибір. На Донбас повертатися не плануємо, навіть якщо там закінчиться війна.

Зараз ви читаєте новину «Жінка тиждень плакала в подушку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути