Жінка, дочка і зять живуть на Майдані

 

— Ця влада задовбала. Ні я, ні діти не маємо нормальної роботи, — каже білява 39-річна Ганна Профанюк із села Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківщини. Виходить із військового намету "Коломия" на столичному майдані Незалежності. На годиннику — 12.00. Вона щойно прокинулася, бо вночі чергувала, готувала мітингувальникам чай.

Жінка живе тут з 11 грудня. З нею — вагітна донька 21-річна Мар'яна та зять 30-річний Василь Профанюк (чоловік узяв прізвище дружини. — "ГПУ"). Ганна їздить на заробітки в Росію, Польщу — вирощує квіти й ягоди у теплицях. Зять сезонно працює на будівництвах, робить ремонти.

— Нам втрачати нічого. Тому приїхали відстоювати права і свободу. Хочемо в Євросоюз, — продовжує Ганна.

— Охороні чаю зроби, — підходить до кухні неголений чоловік.

— Мені з медом! — вигукує закутаний у синю куфайку хлопець з бейджем "самооборона". — Ми ж трудилися. Находилися, ще не спали, — сміється.

— Тут усе серйозно, маємо бойовий дух. Тут усі рівні, немає багатих чи бідних, — говорить Ганна Профанюк.

Біля облаштованого під кухню намету стоять чотири бутлі для води. Є зелені металеві каністри з рідиною для розпалювання. Пахне курячим бульйоном, що варять неподалік.

— За день робимо десь 500 стаканчиків чаю, — Мар'яна кидає у пластмасовий стакан дрібно порізаний лимон. — Це для людей, які працюють в охрані на барикадах та на пікетуваннях. За день чоловіки з'їдають баняк бульйону. У нас є 30-літровий і 40-літровий. Трохи заморююся. За вагітністю наглядає знайома лікарка.

— День починається з того, що составляється меню, — заходить Василь, чоловік Мар'яни. У нього немає переднього зуба. — Жінки готують щось із крупів — це гречка з м'ясом. На обід — борщ, плов, супи чи бульйон. Їмо варену картоплю з тушонкою, робимо канапки з салом і часником, ковбасою та сиром. Я приймаю продукти з усіх сіл Коломиї. Привозять кожні два дні бусом. Щоразу по 30–40 бананових ящиків. Лиш би ми не голодні були й перемогли.

Василь із Мар'яною виходять на вулицю. Чоловік обіймає дружину за плечі.

— Нам багато бізнесменів допомагають, — розповідає Василь. — Кияни питають, чого треба. Приносять пакети з харчами. У нас удома корова, бик, маленькі поросята, кролики, кури. Спочатку за хазяйством дивився сусід. Як поросятка народились, відправили туди брата Мар'яни — Степана. Він був тутка півтора тижні.

Поки не буде підписано договір з Євросоюзом, ніхто звідси не піде. І треба рішить питання з цією владою. Навіть якщо опозиція скаже розходитись, ніхто не піде. Ми приїхали розібраться з владою. Обрали цього президента, а толку? Багато людей покидають сім'ї і їздять за границю заради роботи й нормального життя. А ми хочемо, щоб в Україні була робота. Тоді менше сім'ї розпадатимуться. Хочеться, щоб у державі був порядок. За границею подивіться — які дороги, а які у нас? Люди зібралися на Майдані, а президент даже не вийшов до народу. Хотя обіцяв, що народ у нього буде на першому місці. Так само обіцяв Євросоюз, а зробив все по-другому. Люди вже не можуть терпіти цієї брехні.

Підходить зморшкуватий ­чоловік. Слухає Василя, позіхає.

— Ти шо, в одбой? Іди спати вже, — каже Василь. Той мовчки рушає у намет. — Там не холодно, є буржуйка.

Зі сцени лунає пісня "Вітя, чао!"

— Майдан нас закалив, — продовжує Василь. — Багатьох здружив. Усі одне одному помагають. Казали, Західна Україна і Східна — вороги. Да он із Донецька приходили до нас колядувати. Майдан змінить усьо в країні.

— Трошки продуктів є, консервації. Приймете? — питає в Мар'яни літній чоловік. Спирається на палицю.

— Пішліть на кухню, — каже жінка. — Народ бунтує. Хоче якихось конкретних дій, — продовжує на кухні. Дістає цукор із пакета. — Опозиція має думати, що робити далі. Боротися за свободу треба разом. Якщо зараз здамося, то всьо втратимо. Треба йти до кінця. Відступати немає куди. Хоча хотілося, щоб це все закінчилось і скоріш поїхати додому.

×