вівторок, 21 лютого 2006 18:58

"За місяць Оля провідала мене лише чотири рази"

Автор: фото: Сніжана РУСИН
  Ігор Василенко в лікарні після того, як йому ампутували пальці на лівій нозі
Ігор Василенко в лікарні після того, як йому ампутували пальці на лівій нозі

29-річний Ігор Василенко понад рік просив милостиню на вулицях Ужгорода.

Коли хлопцеві було сімнадцять, йому на залізничній колії відрізало праву ногу. Сталося це в Ніжині. Пригадує тільки, що йшов увечері з дискотеки. А як потрапив під поїзд — цього

не пам"ятає.

— Я відчув різкий біль і побачив власну ногу поруч із собою, — розповідає майже незворушно.

Ігор лежить на ліжку в чистій синьо-сірій сорочці в смужку.

— Бачили б ви, у чому був, коли його привезли, — зітхає завідувач хірургічного відділення міської лікарні N2 Мирослав Россу, який привів мене до Ігоря.

Кілька днів тому хлопця спіткало нове лихо: йому ампутували пальці на лівій нозі. Але навіть після цього він намагається усміхатися, хоч в очах нестерпний сум.

Я сотню гривень у день мав!

Ігоря Василенка в обличчя знає, мабуть, весь Ужгород. Увесь рік на інвалідному візку він щодня виїздив на одну з центральних вулиць Ужгорода, Минайську, — просити милостиню. Під"їжджав до автівок, що зупинялися на людному перехресті.

— Не соромно було просити? — питаю обережно.

Він дивиться трохи презирливо.

— Думаєте, це приємно? — виправдовується. — Спочатку соромився, а потім звик.

У грудні Ігор відморозив усі пальці ноги, яка в нього ще лишилася. Лікарям довелося їх ампутувати. Я застала його в хірургічному відділенні міської лікарні.

— Підошва на ботінку відпала, а я не відчув — бо трохи випив. От і відморозив собі пальці, — стримано каже бомж.

— Його дружки не одразу зрозуміли, що сталося. А коли викликали "швидку" —  прямо на вулицю, було вже запізно, — розповідає Россу.

Раніше Ігор мешкав у Вологодській області Росії, разом з матір"ю-пенсіонеркою та сестрою. Потім переїхав до батька в Ніжин. Колись їхня сім"я жила в Ніжині, але після розлучення мати з дітьми повернулася в Росію.

Ігор каже, що його батько помер, не приватизувавши квартири, тож він опинився на вулиці. Документи загубив, тому не міг виїхати до матері. Поневірявся у Ніжині, а тоді познайомився із закарпатськими циганами. Вони й привезли хлопця в Ужгород. Жив на Радванці — у кварталі ромів, з подругою Ольгою, циганкою.

— За місяць вона тільки чотири рази мене провідала, — скаржиться. — Не хочу більше тут жити! Вийду звідси, подзвоню мамі, нехай допоможе оформити документи і поїду до неї! Але маю лише 12 гривень, а потрібна ще купа ліків.

Він виймає з кишені сорочки гроші й показує мені.

— А скільки заробляли, просячи милостиню?— цікавлюся.

— У вас яка зарплата? — дивиться іронічно. — А от я сотню гривень у день мав! На життя вистачало, — у його голосі бринить гордість.

— Працювали на когось?

— Ні. Хоч цигани й вимагали, аби ділився з ними, навіть погрожували. Але я їх посилав...

Я дякую за розмову. Він усміхається у відповідь, дозволяє себе сфотографувати.

Згодом хотіла провідати Ігоря ще раз, але якось не вийшло. Куди його виписали, не знаю.

Зараз ви читаєте новину «"За місяць Оля провідала мене лише чотири рази"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути