пʼятниця, 15 листопада 2013 05:15

У день похорону Михайла Герасимчука на три години перекрили селище

Автор: ФОТО: Анна БОВА
  Комуніста Михайла Герасимчука ховають 9 листопада у Літині на Вінниччині. Його двічі обирали селищним головою. Був депутатом Верховної Ради сьомого скликання. Мав дружину, двох синів та трьох онуків
Комуніста Михайла Герасимчука ховають 9 листопада у Літині на Вінниччині. Його двічі обирали селищним головою. Був депутатом Верховної Ради сьомого скликання. Мав дружину, двох синів та трьох онуків

— Слава Богу, закончилася ваша комуністічеська епоха! — кричить кривонога жінка, важко спускається східцями автобуса "Вінниця — Літин". Дві рябі торби перекидає через плече. — Олігархам дорогу дають, а я, каліка, маю злазити з буса, бо шишку велику ховають.

9 листопада у Літині Вінницької області хоронять народного депутата комуніста 66-річного Михайла Герасимчука.

— Жіночко, проєзд закрит, а весь транспорт пускаємо тільки в об'їзд. Усі вопроси до начальства, — пояснює молодий даїшник. Пропускає сріблясту "Тойоту Ленд Крузер".

Нардеп помер у столичній лікарні Феофанія 7 листопада — на 96-ту річницю жовтневої революції. Відмовили нир­ки, перед тим лікувався від раку легенів, проходив хіміотерапію.

Із родиною жив у Літині. Недавно побудував двоповерховий дім на березі річки у сусідньому селі Селище. О 10.30 біля клубу райцентру збираються близько трьох тисяч осіб. Окрім місцевих, прибувають вінницькі чиновники, бізнесмени, депутати.

— Він був людина-епоха. При ньому все в нашому місті будувалося і процвітало. Будував дороги, школи, дитячі садки, спортивні майданчики. Хазяйствєніком був, — згадує Наталя Шишков, 54 роки, директор Літинського центру зайнятості.

Під'їжджають кілька машин і автобус. Попереду кортежу міліція та чорний "мерседес" із мигалками. З-за буса виходять нардепи Петро Симоненко та Адам Мартинюк, несуть темно-червоні троянди. За ними кількадесят депутатів.

За 20 хв. з'являється жалобна процесія. Попереду двоє хлопців розкидають ялинові гілки та червоні гвоздики. Працівники ритуальної служби ставлять труну посередині зали. Поряд — віко, накрите українським прапором. Комуністичний стяг на підставці стоїть у головах покійного.

— Пропускаємо до зали тільки родичів і самих близьких, бо всім місця не хватить. Решта чекайте надворі, пізніше пускатимемо по черзі, — розпорядник загороджує собою вхід до клубу.

Люди умощуються у кріслах. Організатори наказують звільнити два перші ряди — то місця для депутатів.

— Ми ж родичі, а маємо на балконі бути, — люди пересідають назад.

Тіла не видно з-за квітів, які кладуть до домовини. Розпорядники ледве встигають їх виймати, складають на купу в кутку. О пів на першу Адам Мартинюк розпочинає жалобний мітинг. Тоді передає слово Петрові Симоненку.

— Червоне знамено, під яким ти стояв, було виправдане. Щоб твої справи були вічні, ми їх продовжимо, бо ти відстоював інтереси людини-трударя, — виголошує Симоненко. Процесія вирушає на цвинтар, що за кілька кілометрів. Дорога розбита. Калюжі з болотом де-не-де засипані дрібним щебенем. Покійного везуть катафалком. За автомобілем ідуть родичі. Наприкінці процесії кілька депутатських машин, "швидка" та міліція.

Уздовж дороги люди пропускають процесію.

— Бач, несуть по цьому бездорожжю, навіть Симоненко йде пішки. Ми думали, хоч перед похороном зроблять дорогу. Бо ж по документах Герасимчук давно в Літині все заасфальтував, — розказує 45-річна Світлана. Прийшла з сусідками подивитися на похорон.

— Про покійників погано не говорять, але Герасимчук був іще тим комунякою. Робив собі в карман. А коли якась бабка приходила по допомогу, як був мером, із матом її виганяв, — згадує 50-річна Антоніна. — А от дружина в нього — золота жінка, він ногтя її не стоїв. Дуже інтелігентна і мудра. Їй хватило мужества прожити з ним стільки років. Невістку старшу довів до того, що вона, аби втекти з їхньої сімейки, продавала на базарі свої зимові чоботи. Вони й онука в неї відібрали. Той малий — копія діда. Зараз в 11-му класі вчиться. Вчительку на уроці може послати, як щось не по його.

У воротах цвинтаря процесію зустрічає священик. Після недовгого відспівування люди прощаються з покійним.

— Всьо як по сценарію в тілівізорі. Ніхто не лементить, не плаче, не кидається за ним. Попрощалися, сльозу втерли і відійшли, — перешіптуються біля сусідньої могили люди з вінками.

До ями автоматичним пристроєм опускають труну. Присутні кидають по жмені землі, яку беруть із двох чаш на підставках.

Для колег із Києва обід замовили у ресторані Герасимчуків "Літа". Для решти 250 — у місцевому ресторані "Корона".

Зараз ви читаєте новину «У день похорону Михайла Герасимчука на три години перекрили селище ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути